Мій синочок – це найдорожче, що є в моєму житті. Він ріс єдиною дитиною в сім’ї, тож уся моя любов і опіка діставалася лише йому.
Мій чоловік намагався бути більше суворим із Дмитром – хотів, аби син виріс справжнім чоловіком, який має сильний характер і знає, чого хоче від життя.
Так і сталося. Нам вдалося виховати в синові мужність, чесність і вірність тому, що він дуже любить.
Не знала я, що таке виховання зіграє зі мною в майбутньому злий жарт.
Коли Дмитро ще був студентом, то зустрічався з прекрасною дівчинкою – Надійкою. Вона мені дуже подобалася: скромна, мила і дуже працьовита.
Я захоплювалася її вихованням: дівчина була дуже категоричною до відвертих фото у соціальних мережах, до спільного проживання без шлюбу – до всього того аморального, що в сучасному світі молодь вважає абсолютною нормою.
Ну, от як таку дитину не полюбити, наче власну? Я навіть не сумнівалася: як тільки Дмитро закінчить університет – одразу візьме Надійку собі за дружину.
Не так все сталося, як гадалося. Не минуло й місяця з того часу, коли син отримав диплом, як він повідомив нам, що більше не кохає свою дівчину, але обманювати її не хоче, тож їм треба розстатися.
Я була шокована. Не могла зрозуміти, що трапилося в їхніх стосунках, але з усіх сил намагалася не втручатися в особисте життя сина. Микола, мій чоловік, постійно мені повторював:
– Він уже дорослий хлопець! Сам розбереться зі своїми почуттями.
Я обіцяла собі підтримувати будь-яке рішення сина, навіть, якщо воно мені не імпонуватиме. Але дотримати свого слова мені так і не вдалося.
Дмитро влаштувався на роботу в дуже престижну компанію і там познайомився з коханням всього свого життя. Не втомлювався повторювати нам з батьком про те, яка вона чудова, прекрасна і розумна.
Я не могла дочекатися того моменту, коли, врешті-решт, побачу її на власні очі, але син чомусь наше знайомство постійно відкладав на потім. Мені важко було це зрозуміти, бо Дмитро завжди довіряв нам з Миколою, а тут раптом не хоче представити нам свою обраницю.
Але коли я побачила її вперше – зрозуміла, чому син так довго приховував від нас правду.
– Мамо, тату, знайомтеся! Це Яринка – моя майбутня дружина, – радісно заявив син.
Я поглянула на неї і мало не зомліла: переді мною стояла доросла і зріла жінка, яка моїй дитині в матері годилася. Вигляд та Ярина мала просто жахливий: бліда, злегка підпухла – навіть не намагалася, мабуть, нам сподобатися.
Я не могла стримати своїх емоцій, хоч дуже хотіла – розревілася просто перед Дмитром та його дівчиною.
Вибігла з квартири, нічого не пояснюючи. Почула тільки біля дверей, як Микола сотню разів вибачається перед Яриною і виправдовує мою поведінку тим, що я просто втомилася.
Чоловік мене наздогнав на вулиці і спитав:
– Як тобі не соромно? Дівчині ж неприємно стало. Що з тобою?
– Що зі мною? Ти ще питаєш! Наш син привів до хати якусь пристарілу жінку. Ти її бачив? Їй на вигляд років 45.
Моє серце розривалося від болю: невже мій єдиний син серед мільйона прекрасних і юних дівчат обрав собі розлучену немолоду жінку? Чому?
Відповідь я почула ввечері, коли син до нас навідався в гості після невдалого обіду.
Мені, звісно, соромно було дивитися в його очі за той скандал, який влаштувала вдень, але я щиро вірила, що Ярина Дмитрові – не пара.
– Мамо, я розумію, що ти проти нашого шлюбу, але ти мене добре знаєш: я ніколи не відмовлюся від тієї, яку так сильно кохаю. Доведеться вам змиритися з моїм вибором, тим паче, що Яринка – вагітна, – спокійно сказав син.
– Як вагітна? – крикнула я.
Микола розсміявся і сказав:
– То ось, чому наша невістка така бліда. У неї, мабуть, токсикоз.
– А ти звідки, тату, знаєш?
– Ти би матір свою бачив, коли вона тебе під серцем носила. Обличчя було синьо-зелене.
Я теж пригадала собі той час і розсміялася вголос. А й справді, бідолашна скоро стане матір’ю, то який же вигляд вона має мати на другому місяці вагітності. До того ж, Дмитро сказав, що Ярині всього лише 34 роки, а не цілих 45, які я їй присвоїла.
Подумки я насварила себе за свою поведінку при першому знайомстві з людиною, яку сміла судити за зовнішнім виглядом.
З того часу усвідомила – мушу прийняти невістку такою, яка вона є, бо інакше втрачу свого синочка.
З кожним днем Ярина ставала мені все ближчою й ближчою. Хороша вона жінка, а як на сина мого дивиться: так, наче бачить перед собою увесь світ! А чого мені ще для щастя потрібно? Хіба, що онуків.
За кілька місяців моя мрія стати бабусею стала реальністю. Невістка народила здорового і дуже красивого хлопчика.
На час декретної відпустки молода сім’я вирішила пожити у нас з Миколою. Як-не-як будинок за містом: продукти свої, свіже повітря, та й ми з чоловіком, які завжди готові допомогти з малюком.
Не очікувала я, що Ярина виявиться такою гарною людиною: працьовита, добра і дуже щира. Завжди мене і гарним словом потішить, і допомогу на кухні запропонує – золота невістка.
Та й Дмитро біля неї цвіте і пахне. Микола мій взагалі на крилах щастя літає – може бачити онука цілодобово.
Дивлюся на свою сім’ю і розумію, як я помилялася, коли дивилася на незнайому людину зверхньо. Добре, що мені таки вдалося зрозуміти свої помилки. Краще пізно, ніж ніколи.
Чи пробачили б ви свекрусі таку поведінку?
Фото з відкритих джерел
