Вперше я побачив Наталю на весіллі свого найкращого друга. Варто було їй подарувати мені один лише погляд, як я відчув, що моє серце вистрибує з грудей, долоні пітніють і руки тремтять.
Ось воно – кохання. Прийшло до мене в той момент, коли я найменше цього чекав.
Я був зачарований вродою дівчини, заледве наважився запросити її на танець.
Добре, що мені таки це вдалося. Поки ми танцювали, я спитав її, чи не проти вона піти зі мною на побачення. Я й не сподівався отримати згоду, але Наталя сказала, що з задоволенням вип’є зі мною чашку кави.
Моєму щастю не було меж. До зустрічі я ретельно підготувався: придбав собі нову сорочку, для дівчини приготував розкішний букет білих троянд.
Наталя виявилася не лише привабливою, але й дуже розумною. Ми розмовляли про все на світі, закінчували речення одне одного однаковими словами. Вперше в житті між мною та дівчиною таке взаєморозуміння.
Щоправда, одну тему того вечора ми таки оминули. Коли я спитав Наталку про її сім’ю, вона сумно понурила голову і поспішила змінити тему.
Я не наполягав. Якщо захоче – сама розповість мені про своїх рідних.
Те побачення було доленосним, бо з того часу я почав будувати стосунки з найідеальнішою дівчиною в усьому світі. Принаймні, тоді мені так здавалося.
Зустрічалися ми 2 місяці, а потім прийняли рішення, що нам пора переходити на новий рівень стосунків – жити разом.
На жаль, я нічого не міг запропонувати дівчині, бо жив разом з батьками в маленькій однокімнатній квартирі, тож Наталка взяла мене до себе на своє орендоване помешкання.
Спершу все було добре, але потім я зрозумів, що мені шалено бракує особистого простору. Кімнатка маленька, нікуди подітися від дівчини. Нам доводилося увесь вільний час проводити разом. Це було достатньо складно.
Але я готовий був це терпіти, якби у наші взаємини не почала втручатися матір Наталі.
Одного вечора я повернувся з роботи дуже втомленим, тож приліг на диван, аби бодай трохи перепочити. Наталка вийшла з душу, поглянула на мене і одразу взялася телефонувати комусь.
За кілька хвилин вона підійшла до мене, простягнула мені слухавку і сказала, що її мама хоче зі мною поговорити.
Я спершу не зрозумів, що відбувається, але коли нарешті допетрав – вирішив втікати з тієї квартири якомога далі.
Марія Петрівна почала кричати на мене, мовляв, я надто ледащий, нічого не хочу робити вдома, а в Наталки шафа неремонтована, ще й телевізор барахлить. Вона сказала мені, що не вважатиме мене справжнім чоловіком, якщо я не зможу турбуватися про її доньку так, як вона захоче.
Не дослухавши претензії потенційної свекрухи, я швидко зібрав усі свої речі в сумку і втік з тієї квартири, поки Наталка сушила волосся у ванній.
Не хотілося мені нічого їй пояснювати. Все очевидно – нікому не захочеться будувати сім’ю з людиною, яка досі живе мізками своєї матері. Дорослими стосунками це не назвеш.
Наталка мені багато разів телефонувала, намагаючись з’ясувати, що ж змусило мене піти від неї, але на жоден дзвінок я так і не відповів.
Шукатиму тепер дівчину, яка знатиме, чого вона сама хоче від життя, а не хтось інший.
Чи правильно вчинив хлопець?
Фото з відкритих джерел
