– Привіт, Оксано! Ти не зайнята зараз? Можеш кілька хвилинок поговорити? Маю питання. – подзвонила подруга якось в обід.
Слово за слово, ми проговорили хвилин двадцять: і по справі й про своє.
– Слухай, а приїжджай до мене! Ще Віку покличемо! Посидимо як у старі добрі часи?
– Ну, гарна ідея, чому б ні.
– Все, чекаю. – раділа вона.
Моя подруга Андріана ще не була заміжня. Зате була справжньою господинею, як і її мама. У її квартирі завжди ідеальна чистота. Холодильник повен смачної їжі. Ой і як же комусь із нею пощастить!
Коли я переступила поріг її кухні, то помітила на столі пиріг. Я знала той рецепт, він складний і його треба довго готувати.
– Ого! А коли ти це встигла? – дивувалась я, вказуючи поглядом на пиріг.
– А, це? Це мамин, сьогодні принесла мені. – посміхнулась вона, сервіруючи стіл. – Ти зараз спробуєш мій бомбезний салат. – і поставила глибоку миску переді мною. – Я піду дістану наші улюблені келихи для вина. Віка приїде з хвилини на хвилину. – і вийшла з кухні.
Я глянула всередину і щось нічого не зрозуміла. У мене не найкращий зір, окуляри забула вдома. Але вигляд того салату мене, м’яко кажучи, насторожував. Якась біла маса, що виглядала геть не апетитно. У мене навіть апетит зник.
– А з чим салат? – поцікавилась я, коли подруга повернулася.
– Ну там кальмари, заправлені у майонезі й спеції й ще багато чого.
– Оце так! – подумала я. – Хіба кальмар не калорійний продукт? Куди там ще майонез? – я глянула в тарілку ще раз і побачила, що м’ясо кальмара прям плавало у густому білому соусі.
– Ой, я ж руки забула помити! – сказала я і побігла до вбиральні.
От стою і думаю, як м’яко сказати їй, що не хочу їсти той салат? Вона ж може образитись!
А як би ви сказали?
