У сім’ї я була третьою і не зовсім бажаною дитиною. Бабуся постійно торочила мені, що це мама хотіла мною втримати батька. Та їй це не вдалось. Минуло лиш пів року і він більше не появлявся у нашому домі.
Коли наближалося моє День народження я завжди відчувала образу. Бо ми ні разу його не святкували.
– Зрозумій, ти народилась у серпні, коли вас з братом і сестрою потрібно готувати до школи. Грошей і так ледве вистачає на їжу.
– Але ж можна було за цілий рік відкласти? – думала я надуваючи щоки. – І подарунків у мене ніколи не було. А от брату і сестрі завжди щось купляли й свято робили.
Тепер я доросла, але все ще не люблю святкувати День народження. Досі ці неприємні спогади мучать. Точніше один випадок.
Коли мені стукнуло 10 років я вирішила таємно їх відсвяткувати. Я росла дружньою і комунікабельною. Тому і в школі, і у дворі мала багато друзів, я запросила усіх. А потім наважилась поговорити з мамою про свій намір.
– Давай не вигадуй мені! Ти прекрасно знаєш, що ми не маємо на це гроші. Тим більше, що вони тобі подарують? Їди, роби уроки!
Я тоді сильно образилась. Невже мама не розуміла, що це для мене так важливо? Я хотіла хоча б раз відчути як це. Тому зробила по-своєму.
На кухні у хлібничці я знайшла якусь булку, порізала її, намастила маслом і варенням. Сховала цей витвір у свою тумбочку. Я боялася, що хтось помітить, тому робила це вночі. Брат з сестрою завжди гуляли на вулиці. Мама і баба на роботі до вечора, тож я знала, що все вийде.
Друзі прийшли до мене після обіду. Принесли пазли, настільну гру і кілька книг. Я пригощала їх своїми канапками. Ми так гарно тоді проводили час, що не помітили, як настала шоста година.
Мати повернулася з роботи. Побачила, що у квартирі повно дітей і почала усіх виганяти.
– Що ти тут розвела! – кричала вона на мене, поки друзі взувалися і поспіхом виходили один за одним.
Як же мені було соромно перед ними. Вона ще й вдарила мене за те, що я її не послухала.
Відтоді я пообіцяла собі, що в моїх дітей будуть найкращі Дні народження. Я навчилася завчасно відкладати гроші на подарунки. Навіть, якщо наставали скрутні часи я все одно дарувала їх.
Минуло вже 20 років з того часу, але я все ще не можу забути той день. Читати мені подобалось завжди, а от з варенням я навіть не перетинаюся, терпіти його не можу.
І як вам позиція моєї матері?
