Я тільки поставила на стіл салат і гарячу картоплю, а донька вже тягне до мене конверт:
— Мам, відкрий зараз! Це наш сюрприз!
Ігор стоїть з букетом троянд, шампанське вже відкоркував. На столі олів’є, нарізка, курка в духовці. Я думала, зараз буде нормальний вечір.
Кажу:
— Якщо там гроші, то ти знаєш, я такого не люблю.
— Це не гроші, — усміхається донька. — Тобі сподобається.
Я відкрила конверт. А там путівка у санаторій у Закарпатті на 10 десять днів. Процедури, лікувальні ванни, масажі, якісь терапії. Навіть папірець вкладений був, роздрукований з сайту, з переліком послуг.
Я на них дивлюсь і не розумію:
— Це що таке?
Ігор одразу:
— Наталя Василівна, ми хотіли зробити вам приємно. Відпочинок, свіже повітря, оздоровлення.
Я ту путівку поклала прямо біля тарілки.
— Яке ще оздоровлення? Я вам що, стара хвора баба?
Інна аж сіпнулась:
— Мам, ну чого ти так одразу? Там гарно. Ми дивились фото. Хороший номер, басейн, процедури, от свекруха нещодавно їздила…
— Процедури? — кажу. — Душ шарко? Лікувальна фізкультура? І сидіти в халаті з пенсіонерами?
У мене апетит пропав одразу. Шампанське в келиху стоїть, троянди в пакеті шелестять, а я дивлюсь на ту путівку і просто бере злість.
— Якщо вже хотіли подарунок, могли купити поїздку в Єгипет. А не відправляти мене в санаторій лікувати старість, якої в мене нема.
Ігор замовк, донька почервоніла:
— Ми ж від душі, — тихо каже вона.
— Від душі? — кажу. — Це ти від душі вирішила, що матері вже пора на води?
Ігор узяв Інну за руку.
— Дякуємо за вечерю, — сказав сухо.
Я ще чекала, що донька скаже: “Мам, вибач, не так зрозуміли”. Але ні. Вона взяла сумку, куртку з вішалки, і вони пішли в коридор.
Я їм услід кинула:
— Правильно. Ідіть. Раз уже вирішили мене в бабусі записати.
Двері зачинились. У передпокої лишився запах його парфумів і мокрих троянд. На столі — відкритий конверт, путівка і недопите шампанське.
Я сіла сама. Подивилась ще раз на той папірець. Там чорним по білому: “оздоровчий пакет”, “лікувальні процедури”, “мінеральні ванни”. Ще й дата вже стояла.
Тобто вони все вирішили без мене. Навіть не спитали, чи я хочу кудись їхати. Просто оформили — і все.
Я ту путівку засунула назад у конверт. Букет так і не поставила у вазу. Він до ранку пролежав у пакеті на стільці.
Подругам я нічого не сказала. Бо ще почнуть: “Та що ти, хороший подарунок”. А для мене це не хороший подарунок.
Зранку конверт так і лежав на столі, біля порожньої тарілки і серветок. Я взяла телефон, набрала Інну і сказала тільки одне:
— Забери свою путівку. Мені таке не треба.
І поклала слухавку.
