Я навіть не знаю, як правильно вам описати всю історію. Напевно, почну з себе. Мені виповнилося 58 років, два роки тому я вирішила вийти на пенсію, не могла більше працювати. Працювала колись перукаркою, але маю проблеми з ногами, тому зараз дуже важко. Сина з восьми років виховувала самотужки, тому що розвелася з батьком. Потім, я ще ходила на побачення, але заміж так і ніхто більше не покликав. Я не дуже сумую через таке, адже у мене є хороші друзі, родичі, сусіди, мені спілкування цілком вистачає.
А тепер перейду до свого сина. Мій син одружився з неймовірною дівчиною. Я чомусь думала, що у мене не складуться теплі відносини з невісткою, але вона вразила мене з перших хвилин спілкування – скромна, доброзичлива, відкрита! Після того як вони одружилися, рік проживали у мене, поки не купили своє власне житло. За цей рік ми жили з невісткою душа в душу. Вона почала називати мене мамою майже одразу. А я її й досі називаю “дочкою”.
Коли вони переїхали, то я навіть трошки засумувала. Ми з нею кожного дня зідзвонювалися та обговорювали справи. Потім на світ появився онук – наш веселий хлопчик. У молодих все було дуже добре, у сина справи пішли в гору, жінка працювала та завжди знаходила час для чоловіка й сина. Коли я захворіла, то вона одразу знайшла хороших лікарів і всі гроші, які вони відклали пішли мені на операцію. Я не хотіла від них брати нічого, але невістка сказала: “Мамо, навіть не говорить нічого. Вам погано, а значить потрібно допомогти!”.
Вони прожили у щасливому шлюбі понад 8 років. І тут як грім серед ясного неба! Приходить син з понурою головою і каже: «Мамо, ми розлучаємося!». Я спочатку не сприйняла його слова серйозно, але потім виявилося, що він покохав іншу – його тягнуло до неї як магнітом. Дружина вже все дізналася та погодилася на розлучення. Я одразу набрала до своєї невістки, а вона бідолашна плаче. Вони розлучилися, хоч я вмовляла сина одуматися. Аліменти він справно платив.
Син вирішив мене познайомити зі своєю новою нареченою. Жінка-вамп: довге чорне волосся, темний макіяж, нарощені густі вії, вся штучна. Одразу мені почала нагадувати ляльку. Постійно сиділа з незадоволеним лицем. Видно, що сина мого зовсім не поважає, постійно перебиває його та виправляє, а мій син їй навіть нічого не каже. Потім, коли ми залишилися вдвох з сином я сказала йому, що на їхнє весілля не прийду, а він мені відповів: “Весілля не буде, ми розпишемося й одразу їдемо відпочивати на море”.
Потім я сказала синові, що я завжди буду його підтримувати, а його візитам буду дуже радіти, але його нову дружину бачити не хочу. Одразу попередила, що на свята, я буду запрошувати свою улюблену невістку з онуком. Син не дуже був радий почути таку новину.
Але у мене тепер є нова проблема: у мене скоро ювілей. Хочу зібрати всіх своїх близьких в ресторані. Невістку з внуком я обов’язково покличу. А що робити з сином? Відчуваю себе зрадницею. Невістка моя каже мені: “мамо, ну давайте я прийду просто наступного дня і ми відсвяткуємо дома, ну навіщо оці прикрощі на ювілеї?”. Але мені все одно буде прикро – або святкувати без сина, або без неї та онука.
А якщо син вирішить прийти на святкування, то обов’язково покличе з собою нову дружину, а я її бачити взагалі не хочу.
Що ви порадите жінці у даній ситуації?
