Інна поралась по дому. Справ було безліч. Та думки її заполонив чоловік. Дмитро повинен був повернутись ще три години тому, а його й досі не було вдома. Вона почала хвилюватись не на жарт.
Раптом задзвонив домашній телефон.
“Ну все, точно щось трапилось!” – подумала жінка.
– Алло, це Інна Вікторівна?
– Так. А це хто?
– Я знаю, що вашого чоловіка зараз немає вдома.
Серце Інни застукало вдвічі швидше.
– ЩО? Що сталось з Дмитром?!
– Та нічого. Не хвилюйтесь так, жіночко. Не вмер ваш Дмитро. Я чисто з жіночої солідарності захотіла вам сказати, що він у коханки зараз. Тому, коли він затримується, можете не сіяти так паніку. Він награється і повернеться до вас.
Слухавку кинули, там почулись гудки. Інна застигла на місці. Навіть не чула, як відкрились вхідні двері і повернувся чоловік.
Дмитро стояв з букетом квітів.
– Тримай, кохана. Це тобі.
– З чого б це раптом?
– Просто так. Згадав, що давно цього не робив..Я так втомився, іду у душ, а ти чаю зроби. Давай поп’ємо.
Інна готувала чай, машинально повторюючи рухи, які робила щодня, але вона ніби була не тут. Жінка не розуміла, невже так можна прикидатися?
– Ти уявляєш, я колосе пробив у машині. довелось на шиномонтаж їхати, а там черга кілометрова. Нерви мене брали, втомився, як чорт..А ти що мовчиш?
– Чому не зателефонував, не попередив?
– Так телефон розрядився.
– Попросити у когось, важко було? Я ж хвилювалась.
– Інно, що це за тон? Що за претензії? Мало того, що мені там нерви потріпали, то ще й ти зібралась?
– Мені зателефонували і сказали, що ти розважаєшся з коханкою.
Дмитро аж чаєм поперхнувся.
– Хто тобі таке сказав? Це ж маячня!
– Не представилися. Так це правда? Тільки не бреши мені!
– Зачекай, Інно, те що ти називаєш зрадою – це всього лиш чоловічий відпочинок – заявив Дмитро.
– Тобто? Це все неправда?
– Ні, я й справді зустрічаюсь з жінкою. Вона завжди добра для мене, красива. Вона допомагає мені розслабитись. Я почуваюсь чоловіком. Але це лиш релакс не більше.
У Інни на очах з’явились сльози. Як він міг таке говорити? Та вона стрималась і продовжила розмову.
– Так це і є зрада… А вдома ти не почуваєшся чоловіком? Чому побіг наліво?
– А що я бачу вдома? Тебе в тапочках і старій піжамі? Нескінченні проблеми, діти, що грубіянять. о кран тече, то двері скриплять. Як я можу тут розслабитись? І ні, це не зрада. Я ж не кинув тебе з дітьми, я просто відлучаюсь інколи. Хіба тобі від цього погано? А сім’ю я не прокину. Це для мене святе.
– Та що ти не кажеш! Як заговорив! Довго думав?
– Нічого я не думав. Інна, та змирися! Усі чоловіки мають коханок, так ми вже влаштовані.
– П’ятнадцять років з тобою прожила і виявляється зовсім тебе не знаю. А як я почну відпочивати і з якимось чоловіком розслаблятись?
– Ти тільки спробуй. Ти жінка. Знай своє місце!
– І де ж моє місце, га?
– З дітьми і на кухні! І поряд з чоловіком! Все мені набридла ця беззмістовна розмова! Я йду спати. Ти будеш тут сидіти і страждати чи йдеш в ліжко, щоб я тебе втішив?
Жінка розвернулась до вікна і почала плакати. Вона не хотіла, щоб Дмитро бачив її сльози. Це був не її чоловік. А хтось зовсім чужий. Черствий. Бездушний.
Наступного дня Інна відвела дітей до школи, а сама пішла до мами. Та з порогу зрозуміла, що щось трапилося.
Інна розповіла мамі всю вчорашню розмову хз чоловіком. Просила поради. Вона жінка старша, досвіду більше має. Жінка сподівалась, що вона дасть їй мудру пораду.
– Ми жінки, дурні. Постійно чогось боїмось залишитись без чоловіка. А вони он бачиш які? Нічогісінького не бояться. І Бога в серці не мають! Я була такою ж як ти, боялась усього. І твій батько мене теж не щадив, гуляв як має бути. Мені так боляче було, та зізнатись нікому не могла. Було і соромно, і страшно, що його будуть обмовляти. Мої ж батьки жили душа в душу, вони б не зрозуміли таких походеньок зятя. Я намагалась зберегти сім’ю. Та тільки от для чого? Я жила з ним, а в душі ненавиділа його!
– Мамо, я й не знала, що у вас з татом таке ж було!
– Було, доню, було. Я приховувала все. Та ти добре подумай, чи теж хочеш мучити себе так. Лягати з ним у ліжко і знати, що є ще інша жінка нестерпно боляче. За це ти і починаєш його ненавидіти.
Після розмови з мамою Інна зрозуміла, вона не хоче цього терпіти! Не хоче бути мученицею! Чоловік зробив сій вибір. Тож і вона зробить!
Вона зібрала усі речі Дмитра у валізу і виставила її у коридор. Дмитро не очікував такого повороту подій.
– Ти ж розумієш, що ти руйнуєш нашу сім’ю? Гаразд я. Я не пропаду. А ти, що збираєшся робити? Кому ти потрібна з двома дітьми?
– Просто іди.. – Інна навіть не хотіла витрачати сил на марні дискусії..
– Що ж ти дітям скажеш? – усміхнувшись запитав чоловік
– Правду, Дмитро.. Правду.
А що б ви зробили на місці Інни?
