Я була заміжня, але не склалося. Сім років тому ми розлучилися. Чоловік мене зрадив з моєю подругою. У нас був спільний син і він залишився жити зі мною. Ми переїхали в однокімнатку квартиру, бо більшого я собі дозволити не могла. Хоча моя мати запрошувала жити до себе, але я не хотіла бути для неї тягарем. Сама з дитинства знала, що потрібно покладатися лише на себе.
Влаштувалася на престижну посаду у відомій фірмі. Заробляла добре, тому через кілька років змогла купити квартиру. Звісно невелику, зате власну. Також отримувала аліменти від колишнього. Все наче було добре.
Хоча не скажеш так само про недавнє минуле. Бувало я бідувала, сиділа без грошей, але це сильно мене мотивувало рухатись далі. Та найстрашнішим було не це. Родичі стали проти мене, причому всі.
Тітка по маминій лінії завжди повторювала мені, що я ні на що не здатна, я невдаха і не дивно, що від мене пішов чоловік. Свою ж дочку вона любила понад усе на світі. Хвалила її, що та має автомобіль, квартиру й успішного чоловіка. Тому після кількох таких зустрічей я старалася уникати її взагалі.
Два місяці тому не стало моєї бабусі. Мама тепер жила одна. А одного вечора вона подзвонила стурбованим голосом і наказала їхати до неї. Якби я знала, що там, то ніколи б не повелася на це.
Я переступила поріг і побачила ту саму тітку. Вона вже не чіпала мене, а тільки дивилася своїм зажуреним поглядом. Виявилось у них все погано з грошима. Вся сім’я тепер мучиться, бо не може виплатити кредит на ту машину, квартиру і навіть кухонні прилади.
З’ясувалося, що частину цих боргів виплачувала покійна бабуся. Їй все одно не потрібно було так багато грошей з її пристойної пенсії. Ще й тітка попала під скорочення і навіть гарна зарплата її зятя не змогла перекрити усіх боргів. На мить мені стало жаль жінку.
Вона запропонувала без жодного сумніву продати мою квартиру і переїхати з сином до мами. І запевняла, що мені всі гроші обов’язково повернуть, нехай тільки у них все владнається.
Я тоді була зла, як пантера. Яким чином я мала допомагати тітці, яка постійно мала мене за ніщо і мішала з брудом навіть перед родичами? Чому вона собі придумала зазіхати на мою квартиру тільки для власної вигоди? Вона що мене вважала зовсім дурною?
Я одразу їй відмовила, мови не могло бути про подібну пропозицію. Нізащо!
Та я не сподівалася, що моя відповідь налаштує і мою матір проти мене. Того вечора я стільки нового про себе дізналася, що годі було й уявити. Родичі тепер не хочуть зі мною говорити. Частково я може і розуміла б їх, але від матері точно такого не очікувала.
Невже я помилилась і треба було зробити так, як мені казали?
