Катерина обожнювала готуватись до Нового року. Накривати хороший стіл, де були б усі страви, які любить її рідня.
Її чоловіка не стало 15 років тому. Тому це свято вона зустрічала лише зі своєю донькою Богданою.
Вони готували холодець. Зі салатів Оселедець під шубою та олів’є. Жінка обожнювала тушену капусту, а дочці запікала курку у фользі. А ще обов’язково мали бути апельсини та шампанське.
Згодом Богданка вийшла заміж. Чоловік у неї був хороший. Діток трьох вродили. Катерина натішитись не могла внуками. Гостинців їм постійно привозила та у гості чекала з нетерпінням.
Новий рік вони завжди святкували разом. Богданка і далі їла запечену курку у фользі, а її чоловік, на диво, полюбив тушковану капусту.
Та от минулого року до неї ніхто не прийшов: ні діти, ні внуки, ні навіть приятельки, яких вона обдзвонила, пропонуючи щедрий сіл.
Дочка повідомила, що їх не буде в останній момент.
– Матусю, ти нас не чекай, ми у друзів святкуватимемо цього року, вони за містом чудовий будиночок мають з чаном. Ми домовились з ними цей рік..Не ображайся тільки. Сходи до тітки Галини чи що..
А тітка Галина, її сусідка, до дітей поїхала..
У новорічну ніч Катерина сиділа сама. Шампанське так і стояло на столі не відкрите – у жінки сил не було це зробити, а більше було нікому. Вона налила у чашку соку і загадала бажання під бій курантів.
Воно таки збулось – Катерина цілий рік була здорова.
Самотні вечори ставали для неї дедалі частішою компанією. Дочка постійно в роз’їздах: то закордоном відпочивають, то у друзів. А про рідну матір уже й забула.
Кожного Нового року жінка готувалась, накривала стіл, клала подарунки для онуків під стіл, та ніхто так і не приходив.
І ось черговий Новий рік. Настрою вже зовсім нема. Готуватись теж не хочеться.. Та і здоров’я немає. Катерина важко хворобу перенесла. І саме на день народження свій заслабла.
Богданці нічого не казала – у неї і так турбот багато. Дякувати Богу, дочка сусідки Галинки у лікарні працює – виходила її.
Катерині от уже 81 виповнився рік. Слабкість проявлялась дедалі частіше.
Богданка зателефонувала сказала мамі, що може заскочать на годинку – старий рік провести. А для Катерини – це уже як обіцянка прозвучала. Готуватись почала. Та вже і бажання не те, і руки трясуться , і ноги не тримають.
Курку замаринувала – в холодильник поставила. Завтра запече. Пирогів напекла. Салати зробила. Капусту натушкувала. Все, як завжди.
Катерина зібралась заправити олів’є, та у неї закінчився майонез. Доведеться іти в магазин, адже просити нікого. Зібралась, хоч і не дуже любила ввечері десь виходити. До того ж мороз брався ще більший.
Та якось добрела. Майонез вибрала який-небудь, по обгортці яскравій, яку впізнала, бо надписів вона не бачила уже ніяких, лиш плями яскраві. Вирішила ще ковбаски якоїсь взяти, теж наугад. Підійшла до каси, не почула, що говорила касирка. дала їй одну купюру – жіночка почала обурюватись. Додала ще одну – отримала решту. Катерина ішла додому і чим ближче вона була, тим важче їй ставало. Паморочилось у голові. Жінка присіла на край тротуару, впустивши сумку. Хотіла підійнятись, та не виходило. Вонга почула чийсь дитячий голосок.
– Мамо, дивись, там бабуся
– Ні, синку, це не бабуся..Якась п’яниця, мабуть.
Катерина хотіла крикнути, та немала сил..
Богданка телефонувала до матері із літака, коли приземлялась. Та вона не відповідала.
– Мамо, але ти ж казала, що ми у бабусі будемо цього Нового року – сказав старший син.
– Ти ж до неї заходила перед від’їздом, подарунки мала передати. Не сказала чи що? – спитав чоловік.
– Я закрутилась. Не встигла. Збиратись потрібно було, корпоратив і ще дедлайни горіли з роботи.. Ніколи.. Потім наберу.
Дочка набрала аж на наступний день. Абонент недоступний. Дзвонила цілий вечір – те саме. Щось їй стислось у грудях – передчуття недобре. Холод пробирав, попри спеку +30 градусів у Єгипті.
Новий рік вони відсвяткували у номері готелі без особливого ентузіазму, адже не на жарт перелякались за Катерину. Швидко зібрались і повернулися назад додому. Богданка зайшла до маминої квартири. Телефон стояв на тумбочці у коридорі – давно розряджений. У кухні на столі – оселедець під шубою, не дороблений. У холодильнику – курка у фользі. На плиті – капустка. У кімнаті під ялинкою невміло запаковані подарунки.
Дочка жахнулась – матері не було тут кілька днів. Вона розгубилась, не знала, що робити. Пішла питати сусідів – ніхто нічого не знає. Обдзвонили лікарні усі – там була одна бабця без документів, яку підібрали на тротуарі. Вона дуже слаба була.
Богданка поїхала дивитись – так це була її мама, без свідомості. Вона плакала, та вірила і молилась, аби Бог допоміг її відійти. Та дива не сталось. Жінки не стало.
Богданка тільки після 40 днів змогла відкрити приготовлені мамою подарунки для неї та внуків.
Сльози текли беззупинну.
– Як? Як я могла так з нею? Вона ж дзвонила, просила.. Турботи, догляду…А я все відмахувалась. Не вірила.. Що ж може бути важливіше за власну матір? Чому ми цінуємо, коли уже втрачаємо?
Богданка налякалась, що колись її діти вчинять з нею так само. Вона не замислювалась про це. А житя.. Воно ж таке швидкоплинне. Не встигнеш оглянутись – і уже старість підкралась..
Чи шкода вам дочку? Чому?
