Я летіла додому з жіночої консультації на крилах щастя і кохання. Не могла повірити в те, що скоро стану мамою. Я з нетерпінням чекала того моменту, коли побачу радість на обличчі чоловіка, чию дитину ношу під своїм серцем.
Я забігла в квартиру, пританцьовуючи і наспівуючи свою улюблену новорічну пісеньку. Олег дивився на мене, наче на божевільну, але в той момент я, мабуть, таки й справді була на неї схожа.
– Що трапилося, моє сонце? Розповідай швидко. Ти вся світишся від щастя. Отримала від Санти якийсь коштовний дарунок? – жартував чоловік.
– Так, але це спільний подарунок для нас обох. Ти напевно теж був дуже чемним, бо винагорода таки справді дуже цінна.
– Ну, я слухаю тебе, любителько інтриг. Кажи вже! – захоплено розпитував Олег.
– Я вагітна, коханий! – вигукнула я на все горло.
Я вже готова була кинутися в щирі обійми щасливого чоловіка і кружляти в його руках доти, доки голова не запаморочиться, але Олег насупився, відсунув мене вбік, підійшов до вікна і зітхнув:
– Як ти могла? Ти ж чудово знаєш, що я не люблю дітей.
– Сонечко, ми впораємося, повір мені. Я не могла більше чекати. Мені уже 35 років. Ще трохи, і я не зможу виносити і народити здорову дитинку. Тим більше первістка. Ти будеш чудовим батьком.
– Ти брехала мені увесь цей час, казала, що приймаєш протизаплідні препарати, – продовжував звинувачення Олег.
– Так, я знаю, що треба було тобі раніше сказати про те, як я мрію про дітей, але так і не наважилася. Не хвилюйся! Я готова спокутувати свою провину, – радісно і безтурботно сказала я і простягнула чоловікові коробочку з годинником, – ось! Це для тебе.
Коханий, врешті-решт, повернувся до мене обличчям, поглянув на мене очима, в який було повно злості, гніву і ненависті, а потім жбурнув мій подарунок з усієї сили об підлогу.
Наступні кілька хвилин я насилу навіть можу пригадати. Він несамовито кричав на мене, звинувачуючи мене у всіх смертних гріхах:
– Ненавиджу тебе! Ти безголова дурепа. Як я взагалі міг з тобою прожити стільки років. Ти вірила, що я візьму тебе за дружину і стану батьком для твоїх пуголовків? Наївна і тупа! Цього ніколи не буде. А зараз збирайся і йди геть! Гроші на аборт отримаєш на тижні.
– Куди ж я піду в новорічну ніч? Ти ж знаєш, у мене, крім тебе, нікого нема.
– Мені байдуже. Можеш хоч примерзнути до лавки. Ти мені більше не потрібна.
Після почутого якась частина мого серця припинила функціонувати. Я схопила свою білу шубку, чобітки, які навіть не встигла натягти на ноги, і вибігла з під’їзду.
Якщо кілька годин тому мені хтось би сказав, що я зустріну Новий рік на холодній засніженій лавочці, ридаючи у рукав власної шуби – я б ні за що не повірила в це. Навіть вщипнула себе, сподіваючись, що це все просто жахливий сон, який скоро має закінчитися. Я замружила очі, аби бодай на мить втекти від жорстокої реальності.
Аж раптом я почула дитячий голос:
– Хіба Снігуронькам можна плакати напередодні свята? – спитала мене маленька дівчинка, яка здивовано дивилася на мене своїми блакитними великими очима.
– Ніяка я не Снігуронька. Дівчинко, тобі не час додому? – відмахнулася я від дитини.
– Та що мені там робити самій? Нудно. А тут вас у вікно побачила. Ви мені стільки подарунків передавали, я хотіла вам чимось віддячити.
– Чекай, чекай. Як це самій? Тебе батьки залишили одну в квартирі?
– У татка немає іншого виходу. Він працює у лікарні, тому часто затримується на роботі до самісінької ночі. Але він незабаром повернеться додому. Обіцяв принести найгарнішу у світі ялинку! – радісно вигукнула малеча.
– А де ж твоя матір? – спитала я, витираючи сльози рукавами шубки.
– Вона знайшла собі нового чоловіка. Татко захищає його, каже, що він гарна людина. Але хіба може гарна людина постійно смердіти собачим кормом? Ось і я так думаю. Але терплю заради мами. Татко каже, вона заслужила на особисте щастя, тому ми маємо її підтримати.
Під час розмови з маленькою принцесою я на мить забула про те, чому опинилася вночі на вулиці. У компанії дівчинки мені було так спокійно і приємно, що я навіть не думала про те, що замерзла настільки, що вже й ніг не чула.
– Ну все, годі! Поплачете у мене вдома. Інакше ваша репутація постраждає! Ви не подумали, а якщо вас інші діти побачать в такому вигляді – оце сміху буде. Снігуронька, яка скиглить! – мала схопила мене за рукав і потягла до під’їзду.
– Ні, ні! Я не можу. Твій тато повернеться і буде тебе сварити за те, що ти привела в квартиру незнайому тобі людину.
– Тоді давайте знайомитися: я Соломійка, – сказала дівчинка і простягнула мені маленьку ручку, – а за тата не хвилюйтеся. Беру його на себе.
Я шкандибала за шестирічною дитиною і думала, що мені вартувало б навчитися у неї сміливості і відваги. Чого-чого, а цих рис мені точно бракувало.
Вдома дівчинка, як справжня господиня, почала роздавати команди: як порізати моркву для салату, скільки майонезу потрібно налити, які тарілки на стіл поставити. Я була дуже чемною гостею, тому виконувала усі накази.
Спільними зусиллями ми за годину накрили чудовий святковий стіл. Невдовзі на порозі дому з’явився його господар.
– Татку, а у мене для тебе сюрприз. Я Снігуроньку знайшла. Тепер ти зможеш попросити у неї про нову дружину, – заявила Соломійка.
Чоловік засміявся, а коли побачив мене, то відразу простягнув руку для знайомства:
– Я Сергій. Дуже приємно познайомитися.
Я хотіла пояснити свою складну життєву ситуацію, в якій несподівано опинилася, але маленька зробила усе за мене:
– Татку, злий монстр вигнав її на вулицю, а я побачила, що вона плаче, от і запросила її в гості.
– Ну, раз такі справи, то будемо святкувати Новий рік однією великою і дружною компанією. Ходімо швиденько за стіл, бо доведеться шампанське під порогом відкривати!
Я не могла собі цього пояснити, але коли Сергій уважно дивився на знахідку своєї доньки, тобто на мене, моє серце билося в шаленому темпі. В очі я взагалі соромилася йому глянути. Якась іскра пробігла між нами, і справа була зовсім не в бенгальських вогнях.
Я була вражена добротою Сергія, тож захотіла йому якось віддячити. Пригадала собі, що коли вибігала з квартири, на автоматі прихопила зі собою коробочку з годинником. Сама річ, на щастя, не розбилася. Я простягнула її господарю дому і сказала, що зі всього серця хочу вручити йому цей подарунок.
– Ні, я не можу прийняти від вас таку коштовну річ, – сказав Сергій.
– Ви мене прихистили, тому, будь ласка, не відмовляйте мені у такій дрібниці і прийміть подарунок.
– Дякую щиро, я прийму! Але є одна умова: пора нам перейти на “ти”. Ти ж не проти? – усміхнувся Сергій.
Як тільки на годиннику з’явилося чотири нулі, ми утрьох зажмурилися і загадали бажання.
Схоже, що у всіх вони збулися, бо вже за кілька місяців у мене було 2 дітей і коханий чоловік, а в моєї рятівниці і рятівника – повноцінна сім’я.
Олег у моєму житті більше ніколи не з’являвся. Я чула лише новину про те, що його посадили у в’язницю за якісь фінансові махінації. Та мене це не хвилювало, бо я знала, що у моєї дитини вже є найкращий у світі батько.
Чи викликав у вас зневагу Олег?
Чи доводилося вам комусь допомагати у важких життєвих обставинах?
