Леонід на відріз відмовлявся вірити в те, що Іра – його рідна дочка. Віра, дружина, працювала в невеличкому продуктовому магазині. Ходили чутки, що вона дуже любила чоловічу увагу. Тому, чоловік з самого народження не злюбив маленьку дівчинку. Лише старенький дідусь залишив їй будиночок у спадок.
Коли Іра була маленькою, то вона часто хворіла. Леонід спостерігав за цим всім і тільки повторював собі під ніс: “У нас немає таких слабких в сім’ї, це точно не мої гени”. Згодом і мати почала з агресією ставитися до доньки.
Лише дідусь Матвій по-справжньому переживав та піклувався про Іринку. Він жив на краю села, все життя працював лісничим. Навіть коли старий вийшов на пенсію, то не припинив навідуватися до лісу. Збивав квіти, ягоди та цілющі трави. Всі в селі вважали Матвія дивакуватим. Але, часто все, що він говорив, збувалося.
Матвій вже давно поховав свою дружину. Єдиною втіхою для ного залишалася його внучка. Коли ж Іра почала відвідувати школу, то майже перебралася жити до дідуся. Він їй щовечора розповідав про властивості різноманітних коренів та трав. Іринка все легко запам’ятовувала. І коли знайомі розпитувалися в неї, ким вона хоче працювати коли виросте, відповідала: “Буду лікувати людей”. Але мати лише повторювала кожного разу, що грошей на навчання не дасть, тому дівчинка може назавжди забути про свої мрії. А дід, навпаки, втішав свою єдину внучку, мовляв, він відклав деякі гроші, в разі чого можна продати й господарство.
Дочка Віра не часто навідувалася в батьківській дім, а тут несподівано постукала серед ночі. Вона стала слізно просити в батька гроші, оскільки її син програв велику суму грошей в карти. Андрія сильно побили і сказали протягом двох днів дістати гроші.
“Коли тобі сильно припекло, тоді й згадала про мене”, – грубо відповів дід Матвій. – “Забирайся звідси та розбирайся зі своїм горем самотужки”.
Віра розізлилася після почутого і крикнула: “У мене більше немає ні батька, ні дочки”.
Іра вступила в інститут, але батьки не цікавилися її долею, дідусь власним коштом допомагав дівчинці. Перед закінченням навчання Матвій захворів. Ймовірно, він відчував, що скоро покине цей світ.
Дідусь попросив Іринку шукати роботу в місті, але обов’язково навідуватися в будинок та слідкувати за ним. “Дитинко, ти не бійся тут сама ночувати. Тут з’явиться твоє щастя”.
Матвія Герасимчука не стало восени. Іра почала працювати медсестрою в районній лікарні, знімала невеличку кімнату в родичів подруги. Одного разу на вихідних, вона не захотіла сидіти в міській квартирі і поїхала в хатинку діда. Цієї ночі вітер та сніг не вщухав. На ранок всю дорогу повністю замело.
Несподіваний стук в двері насторожив Іру. Відкрила. Перед порогом стояв незнайомий молодий чоловік. “Доброго дня. У мене машина в снігу застрягла. Можна у вас позичити лопату?”, – запитав він. “Зараз вам принесу. Можливо, я можу вам допомогти? “, – відповіла дівчина. Але мужній та високий хлопець лише з усмішкою глянув на тендітну дівчинку.
Через годину чоловік завів машину, але не встиг проїхати і кількох метрів, як знову застряг. Іра вирішила запросити незнайомця до хати та пригостити теплим чаєм.
Незнайомець задумався, махнув рукою та зайшов до Іринки в будинок. “А ви не боїтеся жити тут?”, – поцікавився він у дівчини. Іра розповіла, що вона тут не живе, а лише приїжджає декілька разів на місяць та доглядає за будинком дідуся. А тепер й сама починає думати, як їй добратися назад до міста. Стас – так звали незнайомця, запропонував свої послуги, адже він також повинен бути в понеділок на роботі. Ірина прийняла пропозицію.
Після роботи Ірина вирішила пройтися пішки. І тут несподівано вона знову побачила Стаса, він підбіг до неї і сказав: “Ваш чай точно має якісь чари, ну дуже він мені сподобався, а ще захотілося побачити вас”.
Весілля вони не робили, Ірина не хотіла. Зате, у них було найголовніше – благополуччя та любов. Коли ж на світ з’явився синочок, то Іра промовила: “Назвемо його Матвієм, на честь однієї дуже важливої мені людини”.
А вам сподобалася історія?
