Коли він увійшов всі одразу зрозуміли – не місцевий. Дорогий костюм, краватка і шкіряний портфель. Чемно покликав нашу Варвару

Ви можете уявити, що одного дня вам кажуть про те, що стороння людина залишила вам у спадок будинок, квартиру та автомобіль? От і я не вірила, доки не стала свідком такої ситуації.

Працюю я у невеличкому кафе. До нас різні люди ходять. Буває навіть, приходять геть старенькі люди. Приготувати щось смачненьке вже немає сили, а в нас ціни не надто високі.

Саме таким був і Валерій Геннадійович. Йому було десь років 87. Він завжди замовляв гречку, гуляш та компот. Як і більшість старших людей, він завжди бурчав та називав наше кафе забігайлівкою. Йому завжди щось не подобалось, то гречка була солоною, то компот занадто теплий. Взагалі, його мало хто любив, тому що він завжди починав скаржитися та бурчати.

Спільну мову з ним могла знайти тільки наша Варвара. Вона часто біля нього зупинялася і вони про щось говорили. Варвара просто не звертала уваги на його бурчання та обурення й говорила з ним як з усіма іншими.

Та одного дня він просто не прийшов. Спочатку ми просто здивувалися, але коли його не було вже 4 дні ми почали нервуватися. Старенький він був, тому різне могло трапитися. Тут, нам принесли свіжу газету де було написано, що Валерія Геннадійовича вже немає. Всі дуже засмутилися, тому що звикли до цього старого, але найважче було Варварі. Вона за цей час так до нього звикла…

Через декілька днів до нас зайшов молодий хлопець у гарному костюмі. Місто у нас було маленьке й ми знали практично всіх. Одразу зрозуміли, що цей хлопчина не з нашого міста. Я підійшла до нього, а він попросив покликати Варвару. Та одразу злякалася, боялася що щось зробила не так й зараз він буде скаржитсь, але молодик сказав:

– Варваро, доброго дня. Ви так не нервуйтеся. Я нотаріус Валерія Геннадійовича. Він вам спадок залишив у вигляді будинку, земельної ділянки, квартири та автомобіля. А ще, просив передати вам цей лист. Там було сказано:

Варваро, дорогенька, я втратив свою сімю 15 років. З тих пір, у мене нікого немає. Навіть поговорити немає з ким. Ти єдина, хто міг витримати мене довше 15 хвилин. Я ж лише з тобою і спілкувався. Ти стала мені такою рідною… Я ж лише заради тебе в вашу забігайлівку ходив. От я і вирішив, що тобі всі ці речі будуть потрібні. Дякую тобі, донечко, за все!

Невдовзі Варвара звільнилася. Квартиру вона зараз здає в оренду, а живе у новому будинку. Ось таке буває, коли до людини гарно ставишся!

Ви вірите, що таке може статися у житті?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Julia
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector