У батьків наших, було дві дочки – я і моя старша на 6 років сестра Марія. Так вийшло, що першою заміж вийшла вона, а згодом, на світ з’явилася перша онука батьків – Юля. За декілька років Марія народила ще одну дочку.
Я теж заміж вийшла і народила дочку. Потім, знову завагітніла. Батько з нетерпінням чекав онука. Річ у тім, що він завжди хотів сина, але не склалося. Тепер, усі надії були на те, що я народжу онука. Але і я не змогла його потішити. Народилася ще одна дівчинка.
У нас була неймовірно щаслива та дружна родина. Ми постійно гостювали у батьків, старалися їм допомагати. Все робили порівну із сестрою: взимку допомагали двір від снігу чистити, а влітку путівки на море купували. Та і онучок вони завжди любили.
Але була в них серед усіх одна улюблениця – Юля. Не знаю, з чим це пов’язано. Можливо з тим, що дівчинка була їх найпершою онукою і вони ставилися до неї особливо ніжно і турботливо. Інші дівчатка знали про це, але ніяк не реагували, тому що свою прихильність батьки старалися стримуватися.
За декілька років помер батько. Мати залишилась сама у 3-кімнатній квартирі. Ми, з сестрою намагалися допомагати матері будь-якими методами. До неї навіть переїхала моя дочка Олеся. Вона допомагала їй у домашніх справах та і до університету було доволі близько. І Олесі добре, і матері нашій. Та і інші доволі часто приїжджали. У матері всі збиралися на свята та просто так. Жили ми досить дружно.
Настав той день, коли матір пішла з життя. Виявилося, що вона залишила заповіт. Це нас дуже здивувало, тому що ми з сестрою думали, що квартира дістанеться нам – навпіл. Але ж ні. Виявилося, що квартиру мама залишила своїй улюбленій онуці – Юлі. Таке рішення мами нас дуже здивувало, але дізнатися про причину такого рішення нам вже не вдасться.
І у мене, і у Марії було власне житло. Ми думали просто продати квартиру і розподілити гроші серед наших дочок порівну, аби у кожної був початковий капітал для придбання власного житла. На той момент, нам здавалося, що це буде розумно. Але склалося все так, що квартиру буде лише у Юлі.
– Марія, – покликала я сестру на серйозну розмову. – Тут вихід лише один – поговорити з Юлею і переконати її продати квартиру, а гроші поділимо порівну. Таке рішення допоможе нам зберегти наші хороші стосунки і просто не пересваритися.
– Я з нею поговорю.
Мої ж діти взагалі не розуміли такого рішення бабусі, тому що всі і завжди допомагали однаково.
Ось, настав той день, коли мала вирішитися доля квартири. Слово взяла Юля:
– Я вас усіх, звичайно, дуже люблю, але квартиру продавати не буду. Така була воля моєї любої бабусі і якщо вона вирішила віддати свою квартиру мені, то так воно і буде. Вибачте, але тут жити буду я.
Після цих слів здійнявся ґвалт. Всі почали кричати, сваритися і ніхто не міг заспокоїтися. Юля сказала моїй Олесі збирати речі і з’їжджати. Як я і казала, після цього, всі пересварилися і перестали спілкуватися. Ніби і не було тієї дружньої родини.
А як би ви вчинили на місці Юлі? Продали б квартиру, чи залишили б собі?
