Того вечора я нікого не чекала, як у мої двері хтось постукав. Я зазирнула у вічко і побачила свою племінницю Софію. Дівчина виглядала дуже пригнічено.
На дворі була пізня осінь, день став коротшим, а з неба падав дощ. Софія була голодною, її одяг та взуття намокли. Дівчина страшно схудла, а її гарне личко геть змарніло.
– Тітко Лідо, можна я у вас трішки поживу? – замість привітання почула від неї я.
– Заходь! Ти не голодна? – я щойно зварила суп.
Дівчинка була дуже голодною, вона подякувала і сама почала розповідати про свій пізній візит.
– Батько зловживає алкоголем. І це вже триває місяцями.
– Чому ж ти раніше нічого не сказала?
– Я нікому не говорила. Це почалося після смерті мами. Спочатку він глушив біль, а потім почались запої. Бувало нам не було що їсти. З роботи його звільнили. Він почав виносити речі з дому. А потім стали приходити його дружки.
– Боже! Я нічого цього не знала! Треба було одразу мені подзвонити. – я відчула провину перед своєю племінницею. Адже після того, як брат переїхав у інше місто ми практично перестали спілкуватися. Хіба що зідзвонювались на свята.
– Ми нікому не казали, щоб не обтяжувати. Але це переросло в справжню залежність. Мені страшно там знаходитись! Вони часто б’ються!
– Він тебе бив?
– Ні! Але одного разу якийсь чоловік зайшов у мою кімнату, не знаю навіщо. Я у такі моменти зажди ховалась під ліжком.
– Добре, залишайся тут. Я завтра поїду і поговорю з ним! До речі, як ти сюди дісталася? Кажеш, що грошей немає.
– У мене було небагато. Але водій автобуса пожалів мене і відвіз сюди. Бувають ще добрі люди!
Наступного дня я поїхала до брата. На мій подив двері квартири були відчиненими. Всередині поліція та слідчі. Виявилось, я не встигла.
Того вечора, коли Софія втекла його дружки знову почали бійку. Брата штовхнули так, що він вдарився головою об батарею. Його не стало.
Я стала опікуном Софії. Вона залишилась жити зі мною. Через кілька років дівчина вступила у місцевий коледж. Тоді університет, влаштувалась на роботу. За цей час вона стала мені як рідна дочка.
Але дівчина не захотіла жити зі мною, їй хотілось незалежності й самостійності. Тим більше тепер вона могла дозволити собі орендувати квартиру.
Все одно Софія частенько заходить до мене в гості. Ми все ще дуже близькі. Я радію кожному її успіху і сподіваюся, що вона скоро знайде своє кохання. Я бажаю їй тільки найкращого.
Чи могли вони уникнути такого повороту подій?
