Я втомилася готувати вечерю на чужих людей. Тому довелося їх провчити

Ще змалку батьки вчили мене ніколи не шкодувати хліба тому, хто його потребує. Як же інакше? Цю істину я взяла з собою у доросле життя, але не думала, що моєю добротою хтось буде так нахабно користуватися.

У мого чоловіка є старший брат. Він давно вже одружений, має трьох дітей. У нас з Остапом двоє дітей, тому коли вся сім’я збирається за одним столом – гул від розмов стоїть, наче у вулику.

Мені це завжди подобалося. Я виросла єдиною дитиною в сім’ї, мені часто було самотньо і нудно без брата чи сестри, тому я собі пообіцяла, що коли виросту, обов’язково стану частиною великої і дружньої сім’ї.

Так було рівно до того моменту, як моя гостинність і щедрість не стала причиною, чому мене та мого чоловіка почали використовувати найближчі люди.

Дружина брата мого Остапа почала навідуватися до нас в гості з 3 дітьми. Спершу такі візити відбувалися дуже рідко, але потім Ірина вирішила приходити до нас щодня. Не встигаю я повернутися з магазину, як вона вже стоїть біля хвіртки у компанії своїх дітей.

Woman tired from cleaning the house, kitchen and doing daily housework.

Чоловік завжди забирає малечу з садочка, а коли повертається, то розуміє, що заробляє для того, аби прогодувати 8 людей. Пересиливши себе, Остап спитав брата:

– Юро, твоя Іра приходить до нас щодня. У вас якісь фінансові труднощі, що вам бракує грошей на власну їжу?

– Та які там труднощі? Навіщо нам витрачати гроші на те, що можемо отримати безкоштовно у твоєї дружини.

Коли Остап переповідав розмову з Юрком, мені мало очі на лоба не полізли. Яка нахабність! Це ж треба вміти так використовувати доброту інших!

Я вирішила провчити хитрунів. Забрала дітей з садочка, і ми разом поїхали до моєї мами за місто. Не минуло й 30 хвилин, як мені зателефонувала Ірина:

– Ну ви де, Іванко? Ми з дітьми вже голодні, зачекалися вас.

– Я не думаю, що тебе це стосується. Я ж не повинна тобі звітувати, де я буваю з власними дітьми. Якщо ви голодні, то вам варто повернутися додому і приготувати собі вечерю.

Після цього я зітхнула з полегшенням. Нарешті я можу сісти до вечері зі своїми дітками і коханим чоловіком.

Мій спокій порушив дзвінок від свекрухи, яка звинуватила мене у всіх смертних гріхах, сказала, що я пошкодувала її синові та невістці їжі, мовляв, що ж я за така людина, і як мене виховали батьки.

Я не намагалася їй нічого пояснювати чи доводити. Життя зробило все замість мене.

Ірина почала щовечора приходити до моєї свекрухи. Ото сміху було, коли та мені скаржилася потім увесь тиждень на те, що їй довелося готувати вечерю, яка сміливо могла би бути розрахована на роту солдат.

– Ти навіть уявити не можеш, Іваночко, як це тяжко. Мені мало руки не відсохли, поки я на всіх картоплі начистила!

Я змовчала, хоча все чудово уявляла і навіть перевірила на власному досвіді.

Чи користувався хтось вашою добротою?

Що робити в таких випадках?

SofiaP

Популярне