Тієї відпустки я чекав з нетерпінням. Я рідко скаржуся на життя чи скиглю через втому, але шалений робочий графік мене вимучив так, що я вже не мав сил навіть на власну сім’ю.
Молода дружина Оля і маленька донечка Надійка мене майже не бачать. Пообіцяв їм, що повезу на море. Їхнім радощам не було меж.
Того вечора я мав заїхати в банкомат, аби зняти трохи готівки. Я звик користуватися карткою, але за містом треба таки мати з собою паперові гроші, на випадок, якщо з терміналом буде щось не так.
Черга не рухалася вже півгодини. Я визирнув, аби поглянути, в чому справа. За банкоматом стояла старенька бабуся, яка не могла впоратися зі своєю карткою: то засуне її у віконечко не тим боком, то натисне щось не те. Дівчина, яка стояла позаду неї в черзі, намагалася їй допомогти, але літня леді виявилася надто гордою, щоб прийняти цю допомогу.
Врешті, я не витримав і прийняв рішення, що зніму гроші завтра вранці.
Я сів в машину і зрозумів, що якесь дивне відчуття не дає мені спокою відтоді, відколи я побачив ту жінку. Я все намагався зрозуміти, кого ж вона мені нагадує.
Вже вдома зрозумів, що вона викапана бабуся Марія – найрідніша для мене людина, яка виховала мене і любила найбільше у світі.
Поки Оля вихвалялася новим манікюром, показувала свій купальник, я поринув у світлі спогади дитинства… Батьки відвозили мене до бабусі на усе літо, де я щоранку наминав найсмачніші млинці зі сливовим та смородиновим варенням, їздив з дідом на риболовлю, читав в баби на колінах книжки, а коли трохи підріс дідусь брав мене із собою на горище, де ми засинали, милуючись зоряним небом.
Я виріс і геть забув про своїх старих. Востаннє з’являвся на порозі хати, коли дідо помер. Звісно, я подарував бабусі гарний телефон, дзвонив їй часто, але ніщо не може замінити людям живого спілкування.
– Денисе, Денисе, ти мене чуєш взагалі? – повернула мене до реальності Ольга.
– Так, так… Я чую. Олю, а ти варення варити вмієш?
– Що? Яке варення? Ні, а повинна? – з усмішкою на обличчі спитала дружина.
– Звісно, що так. Я думаю, що прийшов час навчитися варити моє улюблене варення. Завтра ж цим і займешся у бабусі в селі.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Що? Ти жартуєш? Ми ж на море збиралися? Як же мій манікюр і купальник?! – ображено кричала Оля.
– Усе село їх зацінить, повір, – сміючись сказав я, а потім додав серйозно: – кохана, я не можу тобі пояснити, але ми маємо поїхати до бабусі. Я відчуваю, що мені це потрібно. Будь ласка.
Вона витерла з обличчя сльози і тільки приречено кивнула.
Наступного ранку ми вирушили в дорогу. Маленька Надійка була у захваті від пригод, які на неї чекали.
За кілька годин я нарешті побачив її…. Мою бабусю. Вона була шокована. Кинулася нас всіх обіймати, не могла стримати сліз. Як і я, хоч з усіх сил намагався цього не виказувати.
Після тієї зустрічі почалися 2 найкращі тижні мого життя за останні кілька місяців, навіть років.
Щоранку нас будив запах молочних млинців, у ванній вже чекали накрохмалені ідеально чисті рушники, а на подвір’ї застелена м’яким килимком лавка – для моєї коханої, аби вона могла засмагати.
Про Надійку я взагалі мовчу. Бабуся брала її за маленьку ручку, вела в магазин і купувала їй усе, що тільки та забажала.
Я теж без діла не сидів – переробив усю чоловічу роботу в хаті, то бабуся мені так дякувала, ніби я їй небо до ніг прихилив.
Швидко збігли ті 2 тижні. Розставатися було дуже тяжко. І не лише мені. Найбільше плакала, мабуть, моя Оля. За цей час вона дуже прив’язалася до моєї бабуні. Вони стали справжніми подругами.
Я пообіцяв, що наступного разу ми обов’язково приїдемо бодай на вихідні.
Годі й описати словами, як складно було після такої приємної пригоди знову повертатися до роботи. 5 днів в офісі тягнулися цілу вічність. Все, чого я хотів у суботу – це виспатися. Але на мене чекав сюрприз…
Я прокинувся від неймовірного запаху молочних млинців, а ще з кухні доносився аромат свіжого смородинового варення.
Уявіть собі моє здивування, коли я побачив біля плити свою кохану дружину, яка взагалі не любить куховарити.
– Чого застиг? Давай швиденько за стіл. Я тут приготувала твій улюблений сніданок. Крапля в краплю, як бабуся навчила.
Я підійшов до Олі і поцілував її, а потім прошепотів:
– Дякую тобі….
– За що?
– За млинці, за розуміння і взагалі… за все.
Я розчинився в обіймах коханої людини і дякував Богу за все те, що маю.
За ким з рідних людей сумуєте Ви?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
Дизайн-хак. У мене тісна квартира. Як візуально збільшити простір?
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
– Ми з чоловіком жили в маленькій кімнатці, яка мала 8 квадратних метрів, – розповідає 34-річна Світлана. Я ще ніколи не жила в гірших умовах, хоча мені доводилося і раніше винаймати квартиру
15 ознак, що йому просто зручно з тобою і не більше (пробач!)
Не починайте стосунки з такою людиною ні за яких умов!
Після весілля ми з чоловіком стали жити у його квартирі. У мене на той час вже була складена якась своя копійка. Через місяць ми купили два автомобілі та велику дачу. Все оформили на чоловіка.
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
25 вчителів від Бога, які здатні подарувати не тільки знання, але і спогади
Нашого подиву не передати словами. Минуло стільки років, а наші діти возз’єднали нас. Важко уявити, але це правда
7 чарівних фраз, здатних управляти чоловіком
Виберіть зображення, яке вам найбільше подобається
У шлюбі я прожила 20 років. Я була тією дружиною, яка тягла на собі всю сім’ю. В один день я так втомилася, що просто зібрала свої речі в сумку і пішла
Моя невістка працювала у відділі чоловічого одягу в місцевому супермаркеті
Щоб мати велику цибулю, яка зберігатиметься всю зиму, варто знати, як її правильно посадити, підживити та зібрати
Нещастя й подарунок долі
Мама поганого не порадить: 10 речей, про які говорила мама і була права
Де зустрінуть кохання різні знаки Зодіаку
7 обов’язкових правил доглянутого зовнішнього вигляду
19 прикладів того, як швидка допомога з Інтернету позбавила від мук цікавості: що це і навіщо воно?
