Коли я сказав дружині, що замість моря ми їдемо в село до бабусі – вона ледве не розплакалася

Тієї відпустки я чекав з нетерпінням. Я рідко скаржуся на життя чи скиглю через втому, але шалений робочий графік мене вимучив так, що я вже не мав сил навіть на власну сім’ю. 

Молода дружина Оля і маленька донечка Надійка мене майже не бачать. Пообіцяв їм, що повезу на море. Їхнім радощам не було меж. 

Того вечора я мав заїхати в банкомат, аби зняти трохи готівки. Я звик користуватися карткою, але за містом треба таки мати з собою паперові гроші, на випадок, якщо з терміналом буде щось не так. 

Черга не рухалася вже півгодини. Я визирнув, аби поглянути, в чому справа. За банкоматом стояла старенька бабуся, яка не могла впоратися зі своєю карткою: то засуне її у віконечко не тим боком, то натисне щось не те. Дівчина, яка стояла позаду неї в черзі, намагалася їй допомогти, але літня леді виявилася надто гордою, щоб прийняти цю допомогу. 

Врешті, я не витримав і прийняв рішення, що зніму гроші завтра вранці. 

Я сів в машину і зрозумів, що якесь дивне відчуття не дає мені спокою відтоді, відколи я побачив ту жінку. Я все намагався зрозуміти, кого ж вона мені нагадує. 

Вже вдома зрозумів, що вона викапана бабуся Марія – найрідніша для мене людина, яка виховала мене і любила найбільше у світі. 

Поки Оля вихвалялася новим манікюром, показувала свій купальник, я поринув у світлі спогади дитинства… Батьки відвозили мене до бабусі на усе літо, де я щоранку наминав найсмачніші млинці зі сливовим та смородиновим варенням, їздив з дідом на риболовлю, читав в баби на колінах книжки, а коли трохи підріс дідусь брав мене із собою на горище, де ми засинали, милуючись зоряним небом. 

Я виріс і геть забув про своїх старих. Востаннє з’являвся на порозі хати, коли дідо помер. Звісно, я подарував бабусі гарний телефон, дзвонив їй часто, але ніщо не може замінити людям живого спілкування. 

– Денисе, Денисе, ти мене чуєш взагалі? – повернула мене до реальності Ольга. 

– Так, так… Я чую. Олю, а ти варення варити вмієш?

– Що? Яке варення? Ні, а повинна? – з усмішкою на обличчі спитала дружина.

– Звісно, що так. Я думаю, що прийшов час навчитися варити моє улюблене варення. Завтра ж цим і займешся у бабусі в селі. 

– Що? Ти жартуєш? Ми ж на море збиралися? Як же мій манікюр і купальник?! – ображено кричала Оля. 

– Усе село їх зацінить, повір, – сміючись сказав я, а потім додав серйозно: – кохана, я не можу тобі пояснити, але ми маємо поїхати до бабусі. Я відчуваю, що мені це потрібно. Будь ласка. 

Вона витерла з обличчя сльози і тільки приречено кивнула. 

Наступного ранку ми вирушили в дорогу. Маленька Надійка була у захваті від пригод, які на неї чекали. 

За кілька годин я нарешті побачив її…. Мою бабусю. Вона була шокована. Кинулася нас всіх обіймати, не могла стримати сліз. Як і я, хоч з усіх сил намагався цього не виказувати. 

Після тієї зустрічі почалися 2 найкращі тижні мого життя за останні кілька місяців, навіть років. 

Щоранку нас будив запах молочних млинців, у ванній вже чекали накрохмалені ідеально чисті рушники, а на подвір’ї застелена м’яким килимком лавка – для моєї коханої, аби вона могла засмагати. 

Про Надійку я взагалі мовчу. Бабуся брала її за маленьку ручку, вела в магазин і купувала їй усе, що тільки та забажала. 

Я теж без діла не сидів – переробив усю чоловічу роботу в хаті, то бабуся мені так дякувала, ніби я їй небо до ніг прихилив. 

Швидко збігли ті 2 тижні. Розставатися було дуже тяжко. І не лише мені. Найбільше плакала, мабуть, моя Оля. За цей час вона дуже прив’язалася до моєї бабуні. Вони стали справжніми подругами. 

Я пообіцяв, що наступного разу ми обов’язково приїдемо бодай на вихідні. 

Годі й описати словами, як складно було після такої приємної пригоди знову повертатися до роботи. 5 днів в офісі тягнулися цілу вічність. Все, чого я хотів у суботу – це виспатися. Але на мене чекав сюрприз… 

Я прокинувся від неймовірного запаху молочних млинців, а ще з кухні доносився аромат свіжого смородинового варення. 

Уявіть собі моє здивування, коли я побачив біля плити свою кохану дружину, яка взагалі не любить куховарити. 

– Чого застиг? Давай швиденько за стіл. Я тут приготувала твій улюблений сніданок. Крапля в краплю, як бабуся навчила. 

Я підійшов до Олі і поцілував її, а потім прошепотів:

– Дякую тобі….

– За що?

– За млинці, за розуміння і взагалі… за все.

Я розчинився в обіймах коханої людини і дякував Богу за все те, що маю. 

За ким з рідних людей сумуєте Ви?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Фото з відкритих джерел

SofiaP
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector