Якщо хтось запитає мене, як я проводжу своє дозвілля – без жодних роздумів одразу відповім: “Готую чоловікові обід!” І не тільки обід, а ще й сніданок та вечерю. Можна сказати, що увесь той час, який я не приділяю роботі в офісі, я проводжу біля кухонної плити.
І це зовсім не тому, що кулінарія – це моя пристрасть. Мій чоловік любить їсти лише свіжу їжу. Все, що навіть має вигляд вчорашнього делікатесу – він і до рота не візьме.
Я прокидаюся щоранку і біжу не до ванної, а до кухні, бо саме час починати смажити Дмитрові відбивні, запікати курку чи варити черговий гарнір, який покладу в контейнер замотаний кількома шарами фольги.
Я вже давно забула про те, що таке макіяж і зачіска, бо перед роботою на такі деталі в мене просто не вистачає часу.
Пробувала я поговорити з Дмитром, та все дарма. Мені до голови навіть ідея прийшла звільнитися з роботи та й взяти на себе роль цілодобової куховарки, але чоловік сказав не вигадувати дурниць. Наша донька розраховує на нашу фінансову допомогу, тому втрачати мою зарплату ми не могли.
Він, здається, взагалі не розуміє, як я можу всього не встигати, ще й дорікає мені за те, що я скаржуся на своє життя:
– Он, жінки встигають і готувати, і працювати, і дітей виховувати. А наша донька доросла, тож тобі вже легше.
“Егоїст!” – скажете ви. І я, звісно, ж погоджуся з такою думкою, але в глибині душі розумію, що сама таким його зробила. Моя провина у тому, що я привчила його до того, що в мене все завжди під контролем: і кухня, і дитина, і робота. Але роки йдуть, і у жити в такому шаленому темпі я більше не можу.
Як йому це пояснити? Не розумію. Але здригаюся кожного разу, коли мені сниться наша кухня. Вона тепер найстрашніше жахіття мого життя.
Що порадите героїні?
