У сім’ї Пилипенків усе пішло шкереберть ще із самого початку. Втім, усі вдавали, що так і має бути. Чоловікові все подобалося, а дружині було соромно зізнатися матері, що та ні краплі не помилялася. Теща ще до заручин попереджала Валерію, що чоловік з Олега ніякий. Мовляв, настраждаєшся ти з ним, доню.
І правда після весілля чоловік не виконав жодну зі своїх обіцянок: роботу не знайшов, вдома нічим не допомагав, ображав Валерію, зраджував їй, випивав. І жінка справді готова була кинути все, якби не дізналася, що чекає він обранця дитину.
– Вони вже два роки разом. Встигли двох дітей народити! – розповідає мати Валерії. – Я ніби серцем чула, що все так і складеться у моєї доні. Була проти їхнього весілля. На коліна перед донькою падала, щоб вона заміж за того Олега не виходила. Вона мене навіть слухати не стала. Ось так і натрапила на розлучення. Десять років уже минуло, а вона досі згадує те подружнє життя з острахом.
– Давай, біжи, розкажи все мамі. І що ви мені зробите? – знущався з Валерії чоловік.
Жінка ж тільки покірно мовчала. Скаржитися не було кому. Не хотіла, щоб мати повчала її, мовляв, я ж казала, що так буде. Тож доводилося терпіти.
Валерія вірила, що народження дитини змінить ставлення судженого до неї. Таки змінило, але в гіршу сторону. Чоловік почав жити своїм життям: ішов рано, приходив пізно, гроші в дім не приносив, на дружину уваги не звертав.
Благо квартира в Олега була своя. Її подарували синові батьки. Вони ж і оплачували комунальні платежі молодятам.
Якось після чергового скандалу Олег нахабно зібрав речі Валерії і, заявився, що це його дім, вигнав кохану з дитиною на вулицю.
– Вона тоді до мене з дитиною прийшла. Я прийняла. А що робити? Почали жити втрьох. Згодом вона роботу шукати почала. А через тиждень ми дізналися, що моя донька вагітна другою дитиною. Пішла до лікаря, а там термін – уже чотирнадцять тижнів.
Завдяки матері жінці вдалося оформити розлучення, вийти з декрету та знайти хорошу роботу. Доки доня налагоджувала життя, бабуся сиділа з дітками. Мусили рятуватися самотужки. Аліментів від колишнього, ясна річ, не було. А чим йому платити? Він собі на їжу коштів не має.
Через деякий час Валерія поставила Олегові ультиматум: він відмовляється від дітей, а вона від його аліментів. Чоловік забідкався, а тоді і взагалі заявив, що друга донька не від нього.
– Ми думали, що він одразу від дітей відмовиться. Для чого ж вони йому? Але ні, він ще трохи повимахувався. Згадав, що в старості не буде кому стакан води подати. Але потім погодився. Ми іншого й не чекали. Думали, що на тому все закінчиться і забудемо його, як страшний сон.
Зараз у Валерії життя налагодилося цілком. Єдине, що доводиться багато працювати, щоб утримувати сім’ю. Ще й іпотеку треба виплачувати.
Доні уже попідростали, ходять до школи. Обидві розумні та красиві.
Зараз Валерія вже сама з усім може впоратися, тож мати отримала заслужений відпочинок.
Однак з особистим життям у дівчини все ніяк не складається. Та й ніколи навіть думати про таке.
– Заміжня була, дітей має – донька сильно без кавалерів не горює.
Але нещодавно дівчина зателефонувала матері й розповіла те, що змусило жінку знову схопитися за серце.
– Олег дзвонив.
Виявилося, що колишній чоловік зараз ледь не безхатько. Квартиру свою продав, потрапив у ДТП, грошей досі не має, лежить у лікарні.
Його батьки допомагати відмовилися, тож залишився Олег зі своїми проблемами наодинці.
Єдиний, хто не відвернувся – двоюрідний брат. Він на деякий час прихистив родича на своїй дачі. Але щедрість цього чоловіка також не буде нескінченною.
– Олег пробачення просив. Каже, що хоче повернутися. Мовляв, усе заради дітей, які офіційно йому вже чужі. Я б зразу з ним усі контакти обірвала. Зате моя Валерія жаліти його почала. Хоче провідати його на вихідних. Геть з глузду з’їхала! Боюся, щоб вона повернути його не надумала. Попереджаю доньку знову. А вона: ні, просто жаль його як людину, раптом допомога йому потрібна.
Матір журливо видихає.
– Він своє заслужив. Чого тепер за ним бігати? За які такі заслуги допомагати йому? У нього є родичі, тому це їхній обов’язок. А Валерії я до нього заборонила їхати. Хоча не знаю, чи сильно це її стримає. Вона вже якось ослухалась мене. Ну побачимо. Все одно кожен робить свій вибір. І йому ж за нього відповідати.
А ви змогли б пробачити такому чоловікові?
