Мене звати Вероніка, я працюю менеджером. У мене є чоловік, доросла дочка. Кілька років тому ми купили їй квартиру. Але я одразу оформила її на себе. Ще й дала зрозуміти Альоні, що її майбутній чоловік там не житиме! Донька округлила очі.
– А навіщо тоді та квартира? Ти хочеш, щоб ми жили на відстані, не пойму? – сміялась дівчина.
– Ні, ти підеш жити до чоловіка. А ця квартира – це твій запасний варіант.
– Нащо ми робили в ній ремонт, якщо там ніхто не житиме?
– Як нащо? Для власного комфорту! Тим більше я думала знайти якихось квартирантів. А що у вас з Андрієм все так серйозно?
– Так! Вже навіть міркували про весілля.
– Це добре! Але нехай краще думає де ви будете жити після того весілля.
– Ну мам!
– Що? Копійка за оренду буде йти тобі в гаманець. Я не відбираю у тебе гроші!
Її хлопець винаймає однокімнатну квартиру. Дочка розказувала, що там звичайні умови, стіни без свіжої побілки, меблі вже не такі нові. Я її розумію, адже вона вже звикла до своєї новенької квартири за останній рік. Нелегко буде переїжджати з кращого в гірше.
Я гадаю, що за житло у подружжі повинен дбати чоловік. Як-не-як він голова сім’ї й на ньому більше відповідальності, от нехай і розв’язує це питання. Так було в мого тата і діда, і мій чоловік не виключення.
Не хочу, щоб донька, не дай Боже, розлучалася і ділила свою квартиру. Нічого зятю приходити на все готове! Нехай працює і забезпечує сім’ю.
От нещодавно у молодих було сватання. Познайомились з батьками, поговорили про майбутнє дітей.
Сваха теж не підтримує моєї позиції:
– То що виходить? Діти будуть винаймати житло, платити за гірші умови, а нормальна квартира буде стояти просто так? – розводила та руками.
Вона ще не знала, що квартира на мені.
– Я не бачу тут ніякої проблеми! Нехай Андрійко бере іпотеку. Діти мають мати власне житло.
Я думаю, що це правильно.
А що скажете ви?
