Лежи, не рухайся. Зараз аптечку принесу. Спирту немає, доведеться горілкою промивати … Терпи, боєць!… Ще через годину …- Ну, от і все. Ти як, живий?

… На ганку сидів кіт. Абсолютно білий, без жодної плямочки. Очі, як дві зелені іскорки відбивали світло відкритих дверей.

– Ти чий? – чоловік підійшов ближче, розглядаючи «гостя» …

Рвані вуха, морда в шрамах, потужні короткі лапи, насторожений погляд …– Все з тобою ясно … Нічий. Їсти хочеш? – відсипав зі своєї тарілки гірку ще теплих макаронів. Додав туди одну з двох сосисок. Дрібно нарізав шматок ковбаси … підсунув миску до кота. Сам сів за стіл, дзенькнув пляшкою …

– Вибач, тобі не пропоную. Ну, за зустріч!

– За зустріч. – зелені очі блиснули докором – зіп’єшся, дурень!

– Все може бути … Ти їж, їж, приятелю! Ну, давай по другій … За жінок! Хоча ні, давай краще за батьків …

– Це можна. Святе. Приєднуюся. – Білий сито примружився і підійшов ближче, демонструючи шрами на загривку. Сів, почав вмиватися, але передумав, розвернувся і пішов назад, у темряву осіннього вечора …– Ну, мені пора … Справи, брат. Спасибі тобі.

– Так, загалом, не за що. Ну, давай … Заходь, якщо надумаєш. А то мені одному, знаєш як …

Неодмінно. – зник в темряві раптово, як і з’явився. Тільки порожня, вилизана до блиску миска залишилася стояти на підлозі …

Білий прийшов через два дні. Важко прошкандибав по саду, тягнучи задню лапу і залишаючи за собою червоним пунктиром кривавий слід … На правому боці темніла свіжа рана.

– Хто ж тебе так?

– Собаки, щоб їх … Розплодилися … Порядному коту і пройти немає де.

– Лежи, не рухайся. Зараз аптечку принесу. Спирту немає, доведеться горілкою промивати … Терпи, боєць!… Ще через годину …– Ну, от і все. Ти як, живий? Морозить? Це нормально. Багато крові втратив. Давай я тебе до грубки покладу … Якщо треба чогось, подай голос, я поруч.… Спати не хотілося … Чоловік сів у крісло, включив торшер і простягнув руку за книгою. Білий жалібно застогнав і спробував перевернутися на інший бік … Потім підвівся, подивився навколо мутними від болю очима і знову впав на дбайливо складену вчетверо ватяну ковдру.… Через три дні …

– Я йду. – Білий покульгав до дверей.

– Куди?

– Неважливо. Просто йду. Я не маю домівки. І ніколи не було. Я вже здоровий. Мені пора.

– Ти і двох тижнів не протягнеш! А якщо і протягнеш, то цю зиму не переживеш ..

– Значить доля така. – Білий незворушно відкрив лапою двері, ніяково спустився з ганку і пішов по мерзлій землі до хвіртки.… Він не прийшов на наступний день. До вечора вітер посилився і на селище обрушилася снігова заметіль … Перша, в цьому році. Вітер гнув старі сосни, свистів в трубі, видував тепло з будинку і співав якусь свою моторошнувату пісню на одній ноті …

Чоловік вийшов на ганок, прислухався до віддаленого собачого гавкоту, мерзлякувато зіщулився, спробував розглянути щось у білястій імлі … Постоявши п’ять хвилин, повернувся в кімнату і підкинув дров у грубку. Потім підійшов до шафи, дістав ще один светр, чорну в’язану шапочку і вигорілий армійський бушлат. Неквапливо і ретельно одягнувся … Взяв ліхтарик, акуратно закрив за собою двері і зник в крижаному холоді листопадової ночі.

Чоловік повернувся через дві години. Батарейки в ліхтарику «сіли» остаточно. Він запалив «кажана», подумав, налив пів склянки, втягнув у себе горілку посинілими від холоду губами. І знову пішов у ніч …Він знайшов Білого тільки під ранок. Випадково побачивши цівку пару, що пробивається з підталого замету, люто почав розгрібати сніг негнучкими замерзлими руками …

Зірвав з себе бушлат, загорнув у нього закривавлене, яке розпочало вже клякнути тільце і побіг до будинку, розпушуючи сніг негнучкими ногами у важких армійських черевиках … Білий на короткі миті приходив до тями, сичав, показував ікла, намагався випустити кігті, але сили швидко закінчувалися, і він знову провалювався в безпам’ятство … він був ще там, у своєму останньому бою …А потім … потім був божевільний гін машини по слизькому шосе, лікар, здивовано гойдає головою, операційна … Білий вижив.… Ще через два дні …Кіт обережно підняв голову, погойдуючись піднявся з лежанки і насилу підтягуючись на передніх лапах і плутаючись в бинтах, заліз на ліжко. Встав над головою, довго і уважно дивився на обличчя сплячого …І повільно, немов дивуючись самому собі, потерся головою об неголену щоку, задоволено зітхнув, згорнувся калачиком і блаженно закрив очі.

Вам доводилося рятувати домашніх улюбленців у біді?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector