З Любою я познайомилася осіннього вечора, коли поверталася додому через парк. На доріжці лежало опале листя і ноги на асфальт ступали безшумно. Накрапав дощик. Попереду мене йшла дівчина, ховаючись від дощу під яскраво-помаранчевою, як апельсин, парасолькою. Іноді я уловлювала знайомий легкий і приємний аромат, який залишала за собою незнайомка. Такі парфуми любить моя сестра – це Lacoste. Раптово дівчина повертається до мене і питає:
– Чуєте? Де це? Ми починаємо шукати джерело звуку – жалібний заклик про допомогу. В смітнику, біля однієї з лавок, сидить щеня. Все мокре, в налиплих недопалках. Дівчина відкидає свою помаранчеву парасольку, витягує цуценя і притискає до себе: – Малюк, бідненький! Ну що за люди! І тут вона дивиться на мене:
– Візьміть собачку, будь ласка! Я вам буду допомагати, тільки візьміть! Я б взяла, але у мене кішки. Багато кішок …
Ну, ось … а потім ми йдемо до мене додому. Люба несе цуценя, я несу її парасольку, намагаючись закрити їх від посиленого дощу. Дівчина, намагаючись віддячити мене за згоду прихистити собаку, сама забирає його у ванну. Я в цей час варю кашу для малюка і каву для нас.
– Це хлопчик! – весело оголошує Люба, виходячи з ванної з загорнутим в товстий махровий рушник щеням.
– Як ми його назвемо? Може Антоном?
– Ну, добре, нехай буде Антон.
… Потім ми сидимо за столом, п’ємо каву і Люба розповідає про своїх котів. Їх у неї 4, але буває і більше. Вона несе у свою квартиру всіх кинутих і нещасних кошенят, відмиває, лікує і роздає родичам, сусідам і колегам по роботі. Я слухаю і розумію, що ця красива дівчина ніколи не пройде повз чуже нещастя.
Після відходу Люби в передпокої довго ще витає аромат Lacoste …
З цього дня в моєму житті з’явилася найвірніша подруга та людина, яка обожнює кошенят, завдяки чому, написана наступна історія …
Ранньою весною Любочка поверталася додому. Година десята вечора, на вулиці дощ зі снігом. У під’їзді, в кутку, сидить безпритульна. Брудна, з запахом, на описі якої не будемо зупинятися. І Люба пройшла вже повз, затиснувши гарненький носик двома пальчиками, почала підніматися по сходах, але тут нявкнуло кошеня. Люба розвертається і йде до жінки:
– Тітонько, це ваше кошеня нявкає?
Та, прокашлявшись, хрипким голосом відповідає: – Та ні, на вулиці знайшла. У місцевому смітнику. Іроди якісь викинули дитину в смітник.
– А ви, тітонька самі-то де живете, у вас житло є?
– Є у мене житло, – відповідає безпритульна.
– Тільки не дійти мені сьогодні, ноги не тримають. А Любочка стоїть над цією п’яною тіткою і думає: – Але ж вона добра, кошеня ось пригріла, можливо не перейшла ще рису повернення? Хто знає, що там у неї сталося в житті? Викликала Люба таксі, зняла з себе блакитне пальто і капелюшок, одягла це все на безпритульну, тому що ніякий таксист не повезе нікуди цю бруднулю в її вбранні.
Виявилося, що тітка ця в кімнатці, в комуналці живе. Любочка заради кошеня на злочин пішла: знайшла на кухні в чужому холодильнику молоко, налила в чуже блюдечко і нагодувала малюка. Ось могла вона забрати кошеня собі, але не зробила цього. Може ця тітка прокинеться від п’яного чаду, коли доведеться про когось подбати, адже витягла ж вона його зі смітника? Серцем відчувала дівчина, що кота тут не образять.
А на ранок Любочка знову в цю кімнатку приїхала, привезла ганчірки, флакончики різні для наведення чистоти, освіжувачі, відерце. Коту привезла корм і блюдце красиве. Закатала рукава і почала відмивати житло: хіба можна котику в такому бруді жити ?! Тітка навіть з дивана не встала, видно погано їй було, тільки запитала: – Тебе як звати? Їдучи, Любочка поклала на стіл тисячу і, нахилившись над жінкою, сказала:
– Не дай Боже, Васю скривдиш, живцем, сама особисто, тебе закопаю! Більше Люба туди не ходила і поступово забула про цей випадок, але випадок не забув про неї!
Минув рік, ось уже 31 грудня. Любочка, як завжди, поспішає вранці на роботу, вибігає з під’їзду, а там чоловік стоїть з великим букетом:
– Дівчино, а ви Люба?
– Так, я Люба. А що трапилось?
– А пам’ятаєте жінку, яка в цьому під’їзді з кошеням сиділа? Це моя мама. І ми хочемо вас в гості запросити. Ніяких відмов! О 19.00 я буду чекати вас тут.
А ввечері Любочку привезли не в комуналку, а в однокімнатну затишну квартиру. У передпокої витав знайомий аромат парфумів.
– Як мої, – подумала гостя. Назустріч вийшла жінка, в якій Люба насилу впізнала тітку, яку, прощаючись тоді, восени, погрожувала закопати живцем. У кімнаті був накритий стіл, стояла ошатна ялинка, а в кріслі, згорнувшись клубочком, спав кіт. І це був той самий Васька.
– Ти, Любочка, коли пішла, я ще два тижні на твої гроші жила, – розповідала Тетяна Олексіївна. – Не приховую, хотілося випити. Підходжу до вішалки, щоб одягнутися і за пляшкою сходити, а там твої пальто і капелюшок. І запах від них такий приємний! Запах іншого життя! Доброго і щасливого. Уткнулася обличчям в це пальто і стою дихаю. І сама собі кажу:
– Таня, Таня, в кого ти перетворилася! Не смій пити! Тримайся! Ось тоді сама собі пообіцяла, що ось так, як це пальто пахне, буде пахнути все моє життя! А потім йшла в магазин і купувала Васі молоко. Спати лягаю – пальто поруч покладу і дихаю ним. А коли гроші твої скінчилися, пішла на роботу проситися в «Дитячий світ», там хоч горілки не бачити. У твоєму пальто і в капелюшку твоєму пішла і взяли мене в цей магазин. Підлоги мила з ранку до вечора. А з першої зарплати пішла з твоїм пальто в парфумерний і дівчатка мені парфуми знайшли з цим ароматом, яким воно пахло …
Уже куранти пробили північ і вони відзначили шампанським Новий рік, а Тетяна Олексіївна все розповідала, як бухгалтером працювала, як звільнили з роботи, звинувативши в якихось порушеннях. Переживала, почала випивати, квартиру обміняла на кімнатку, гроші вкрали. Коли адресу змінила, син, який в Америці живе, її втратив.
Відпрацювавши в «Дитячому світі» пів року, Тетяна зустріла колишню подругу, яка повірила в неї, відправила на курси, щоб знання освіжити і влаштувала на роботу бухгалтером в свою фірму. Вона ж допомогла адресу сина розшукати. Комунальну кімнатку продала і, взявши кредит, купила ось цю квартирку. Іван, дізнавшись всю історію відродження матінки, доклав певних зусиль і розшукав Любочку.
Тетяна Олексіївна дістала з шафи блакитне пальто, капелюшок і посміхнулася: – Ці речі, Любочка, врятували мене. Це, знаєш, як летиш у прірву, а тут раптом бачиш виступ в скелі і встигаєш за нього вхопитися. І вибираєшся потихеньку на безпечний майданчик. Я іноді дістаю твій капелюшок, одягну, дивлюся на себе в дзеркало і згадую цю історію.
А ще через рік Іван відвозив в Америку своїх найрідніших: дружину Любочку, маму Таню і кота Ваську. Ну, а ми з Антоном їх проводжали.
У валізі Тетяни Олексіївни, крім інших речей, лежало блакитне пальто і, коли жінка відкривала валізу, в повітрі з’являвся легкий і приємний аромат Lacoste.
А ви б допомогли безпритульній жінці, якби опинилися на місці Люби?
