Героїня нашої історії – проста дівчина з села, звуть її Оленка.
Батьки дівчини тяжко працювали, тому виховав її дідусь Ілько. Він їй читав книги, розказував історії з життя, переповідав все онучці.
Мислив дідусь по-філософськи: життя дало багато уроків. Всі свої знання він намагався передати онучці.
– Щоб світ ішов тобі назустріч, потрбіно йти по ньому з гордо піднятою головою. Ви обов’язково зустрінетеся десь посеред землі та неба.
– А де це – посеред землі та неба?
– А цього ніхто не знає. Для кожної людини відведено окреме місце, яке вона знаходить в певний час.
Олена також росла творчою особистістю. Вона писала «білі» вірші. Поезію дівчини публікували в шкільній газеті, а потім в студентській.
Місцевий поет Емануїл був натхненний віршами дівчини. Він пишався своїм незвичним ім’я та закохав в себе не одну дівчину.
«Я творю ваш образи
на палітрі небес,
на клаптиках хмар,
на обривках недодивлених снів.
Осінь змішує фарби
Водить пензликом дощ
Жовті листки,
мов холодні сонця.
Ще подих Ще порух Ще мить
Ваш портрет Ви»
Невимовне задоволення приносив цей вірш Емануїлу. Тому хлопець вирішив запросити дівчину на каву. Облесливі слова хлопця подіяли та дівчина пішла з ним на побачення.
Дядько хлопця працював на високій посаді, тому допомагав йому триматися на плаву. Племінник же думав лише про дівчат та власний поетичний талант. Згодом дядько допоміг йому влаштуватися на роботу, досить престижну, де він познайомився з місцевою елітою.
Подруга Ліда заздрила Олені: такого кавалера підчепила. «Відомий» поет, з житлом, зв’язками. Мрія кожної дівчини. А тут ще Віталій – одногрупник – «стриже» за Оленою очима. Про такого хлопця також мріє не одна дівчина. Вродливий, розумний. Але несміливий. Не наважився підійти до Олени. Тепер вже пізно.
Олена ж завжди сама платила за каву, на яку запрошував Емануїл. А згодом він почав і покрикувати на дівчину, коли йому щось не подобалося.
Так пройшло декілька місяців, поки Олена не дізналася, що вагітна. Вона не знала, як це повідомити хлопцеві, бо боялася його реакції.
– Сонечко, нам ще зарано діток родити. Тобі ще вчитися треба…
– Що ж нам мені робити?
– Те, що робить багато жінок – аборт.
В цей момент вона зрозуміла всю сутність Емануїла. Просто зненавиділа його. Тут і погасло усе натхнення, й вірші перестала писати. Пожалілася Олена подрузі, адже шукала підтримки. Ліда хоч і заспокоювала дівчину, але в душі раділа. Олена нарешті зважилась на аборт, і тут Ліда зателефонувала батькам дівчини та повідомила їм про вагітність. Також вона все розповіла Віталію.
Хлопець побіг до лікарні. В цей момент Олена на лавці біля поліклініки просила прощення у своєї дитини. Вона була ошелешена, коли побачила батьків, які прямували з автостоянки, а з протилежного боку Віталія.
– Оленко, зажди!
Поки розгублена Олена думала, що має сказати Віталію, надійшли батьки.
– Це правда?
– Звичайно, правда, – відповів замість Олени Віталій.
Батьки нерозуміюче дивилися на хлопця.
– Мене звуть Віталій. Я Оленин наречений, – представився. – Можете зачекати нас тут, поки ми підемо до лікарні.
– Що це все означає? Як ти дізнався? – спитала Оленка.
– Щоб жила наша дитина.
– Це не твоя дитина.
– Виходь за мене заміж. Я дуже хочу дитину, але, на жаль, ніколи не зможу їх мати. Дозволь мені любити тебе і твою дитину.
– Я не кохаю тебе, Віталію.
– Це не важливо. Сьогодні я познайомлю тебе зі своїми батьками.
– А Емануїл?
– Забудь.
Олена з Віталієм розписалися. Ліда злостилася: гадала, що насолила подрузі, а вийшло навпаки. Згодом народилася дівчинка, а Емануїл пропав з кінцями.
З часом Олена оговталася й знову розпочала писати вірші, проте тепер присвячувала їх донечці та Віталію, якого покохала всім серцем.
Вам сподобалася історія?
