Якось у суботу Юра сидів на кухні, відпочиваючи та смакуючи борщ, який приготувала Ліля. Він періодично відкидався назад, опираючись на спинку стільця, щось обмірковував й задавав наступне нерозумне питання.
Він питав побутові речі: які оцінки в сина, скільки грошей пішло на ремонт, як в Лілі робота, куди вступила її молодша сестра.
Здавалося, що ці шість років забулися – тоді, коли вона і син для нього були зовсім неважливими, коли він не цікавився їхніми життями. коли вони розлучилися.
Ліля закрила двері за колишнім чоловіком та намагалася почати нове життя. Звичайно розлучення сильно вдарило по ній, але син та іпотека повернули її до реальності. Жінка багато працювала, щоб могти це все оплачувати.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
На диво для неї це виявилось не так вже тяжко, як вона уявляла. Нарешті, на душі було спокійно, а з боку матеріальних витрат все стало набагато простіше. Не потрібно обслуговувати вічно незадоволеного і голодного Юру та його машину, витрати на комуналку та продукти добряче зменшились. Нарешті з’явився час для самої себе.
Ліля давно ходила з ідеєю робити торти на замовлення. Їй ця справа дійсно вдавалась. Першими задоволеними клієнтами стали родичі та колеги по роботі, а потім запрацювало сарафанне радіо.
А одного дня до них завітав непроханий гість – Юра, який сам напросився на обід. Сидів перед Лілею і ставив свої питання. Син відмовлявся розмовляти з батьком, він його не сприймав, демонстративно кинув портфель і зачинився у своїй кімнаті.
Ліля пустила Юру на обід, тільки через те, що він батько її сина. Чоловік сам запропонував поїсти разом з ними. Тепер жінка змушена вислуховувати про погане виховання сина. Вона терпляче слухає його, знаючи, що через 20 хвилин з’явиться Славік та завершить неприємну зустріч. Сергійко напевно йому на зустріч вибіг, щоб пояснити ситуацію.
Нарешті колишній чоловік настільки наївся, що остаточно відкинувся на стільці. На його обличчі було таке блаженство, наче полярник повернувся додому після довгої відсутності!
Він уважно розглядав ремонт, струнку фігуру Лілі та вирішив, що тут йому буде залишитись найкраще. Скільки жінок він змінив за шість років? Чотирьох! А де вони зараз? Хто з них приготує йому так смачно, з ким із них йому було краще, ніж з Лілею? Усі вимагали від нього щось. А коли він залишився без грошей та машини, то вони його покинули. Пройшла любов, загнили помідори.
Вирішив повернутися до Лілі, але отримав від неї відмову з широкою посмішкою на обличчі. Вона завжди була жорсткою і це вразило його. Ліля не була з тих жінок, якими можна маніпулювати. А Юра не піддавався жодній жінці й не збирався цього робити. На світі багато жінок, і не з усіма він зможе зустрітися.
Ось яка Ліля буде здивована та радісна! Напевне не легко виховувати сина самій. Але нічого страшного, з батьком він помириться. Крім того, Юра побачив, що ремонт хороший, отже є гроші, щоб купити нову машину. Ліля працює, їй легко отримати кредит, щоб купити нову машину з салону.
Тільки він почав говорити про свої плани, як почув, що відчинилися вхідні двері.
Замість Сергія до вузького коридору вкотилася рожева коляска, а за нею незнайомий чоловік. Він був мужньої статури в порівнянні з Юрою. Таких конкурентів Юра старався уникати.
– Лілю, ми вдома, Сергій у дворі залишився чекати, ми підгузники поміняємо, так що в тебе є ще десять хвилин. Щоб рієлтора не підводити погодуєш Софійку в машині, а то раптом затори.
Ліля засяяла. Очі проблиснули радістю, губи розтягнулися в посмішці.
– Юра, тобі напевно час! В нас зустріч. Переїхати вирішили. Цю квартиру вже Сергію залишимо, хлопець вже дорослий, а самі за місто перебиратимемося, але складно вибрати – хочемо, щоб і школа була хороша, та й садок скоро буде потрібно.
От чого, але таких неочікуваних новин від Лілі він точно не чекав.
– Ось тобі й покірна дружина! Варто чоловікові за поріг вийти…
Немає справедливості, скажіть? Сама живе у шоколаді, а його і сина позбавила, і квартири! Треба терміново до юриста, проконсультуватись, може вдасться хоч частину забрати. А то дуже великодушний, нерозумний! Квартиру та сина їй залишив! А вона невдячна виставила мене з дому та рада від інших чоловіків народжувати!
Перехожі обережно обминали неохайного, погано поголеного, ну що гріха таїти – пошарпаного життям чоловіка, який бурмотів щось собі під ніс, раз за разом стискаючи в кулаки замерзлі долоні.
Надворі було холодно, кожен поспішав у домашнє тепло. І Юра теж. Смачний борщ вже приємно заповнив шлунок, про вечерю він не турбувався, тому біленьку міг собі дозволити. А там треба нормально обдумати, де він припустився помилки й що зробити, щоб її виправити. Він ще доведе чого вартий! Вони ще поскачуть! Такі, як Юра, на дорозі не валяються!
Як гадаєте, Юра справді такий хороший, як сам себе описує?
Напишіть нам у коментарях у Facebook!
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
