«Якщо я раптом захочу з малюком посидіти, то сама ще народжу, а зі своїми дітьми ви маєте самі справлятися»

У мого чоловіка досить молода мати – їй нещодавно виповнилося лише сорок років. Їй було всього вісімнадцять, коли вона вийшла заміж. Незабаром після весілля вона народила мого чоловіка, свого первістка, якого назвали Кирилом, а трохи пізніше – Андрія. Вона вдало вийшла заміж, її шлюб був наповнений щастям і любов’ю. Зі своїм чоловіком вона познайомилася, ще коли навчалася в школі, пізніше вона чекала його з армії. Весь цей час вони будували плани на майбутнє і мріяли, коли ж нарешті настане той день, коли вони зможуть бути разом.

Кирило ніколи не говорив, що у них була зразкова і щаслива сім’я. Звали мою свекруху Анна Володимирівна. Після закінчення школи вона пішла на курси бухгалтера, вона мріяла про те, щоб якомога швидше отримати професію і влаштуватися на роботу. Після закінчення курсів вона досить швидко отримала посаду бухгалтера в одному магазинчику.

Пізніше вона заочно закінчила інститут і завдяки протекції якихось знайомих, а також своїм знанням і багатому досвіду почала працювати в одній великій компанії спочатку простим бухгалтером, а згодом, керівництво оцінило її високу кваліфікацію, і вона стала головним бухгалтером.

Коли Кирилу виповнилося десять років, його батько загинув в автокатастрофі і всі тяготи по забезпеченню і вихованню дітей лягли на плечі цієї тендітної жінки. Під час навчання вона налаштовувала хлопчаків на те, що як тільки вони закінчать навчання, вона перестане їх опікувати.

Їй дуже хотілося, щоб її сини якомога швидше стали самостійними. Вона не може ж опікати їх вічно. Під час навчання в школі з її синами постійно займалися репетитори, щоб у них була можливість отримати хорошу освіту і вступити до університету на бюджет. Вона не була налаштована на те, щоб вкладати гроші в їх вищу освіту, але налаштовувала їх на те, що вони повинні вибрати ту професію, яка їм дійсно подобається.

Ми зараз з Кирилом обидва вчимося в університеті. Анна Володимирівна не була надто рада нашому одруженню, але все ж оплатила частину весільного банкету і в якості весільного подарунка вручила нам путівки в Єгипет.

Мені врізалася в голову її фраза: «Діти, я бажаю вам легкого шляху, так як тепер ви будете тільки удвох йти по дорогах життя!». Вона не часто балувала нас своєю увагою: рідко телефонувала і цікавилася чи все у нас добре. 

Молодший навчався в університеті і жив з Ганною Володимирівною. Навіть попри спільне проживання, свекруха навідріз відмовилася давати йому гроші. Коли у нас чоловіком з’явився малюк, вона примчала з величезним пакетом подарунків, щиро привітала нас з народженням первістка і знову зникла.

У моєї свекрухи зараз починається новий життєвий етап. На вихідних у неї велопробіжки або походи, крім цього, вона бере активну участь в різних змаганнях. З настанням зими вона ганяє на лижах. А зовсім недавно ще й мужика собі знайшла. Якось ми попросили, щоб вона залишилася з нашою дитиною, так вона взагалі заявила: «Ви ж для себе народжували, а тому розбирайтеся без мене».

Вона абсолютно байдужа до нашого життя. Після того, як у нас почалися проблеми з грошима, і ми попросили у неї допомоги вона відповіла: «Дорослі вже, а тому розбирайтеся без мене!».

Мої батьки також не в змозі нам чимось допомогти, так як самі ледве кінці з кінцями зводять.

А недавно і зовсім нас приголомшила: «Любі мої, якщо мені раптом захочеться з малюком посидіти, то я ще й сама зможу народити, тому зі своїми дітьми ви якось самі повинні справлятися».

Я не можу сказати, що вона зовсім не допомагає нам. У рідкісних випадках вона робить нам деякі подарунки, але це велика рідкість. Якось я грипом заразилася, так вона навіть з нашим малюком виділила час посидіти, але як тільки мені трохи стало краще, негайно зникла.  

Що ви думаєте про таку поведінку свекрухи?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector