Умовно, людей за переглядом фільму можна поділити на дві категорії. Одні відверто проявляють емоції. Інші – осмислюють все у голові. Принаймні, так їх характеризують представники першої категорії. Психологи ж переконані, що здатність плакати від подій у фільмі справді особлива. Звісно, якщо це не стосується гормональних збоїв чи вагітності.
Людей, що плачуть під час перегляду фільмів, об’єднує одна важлива особливість – здатність до співчуття. Їм за лічені секунди вдається поставити себе на місце іншого. Подібне під силу меншості. Чого не скажеш про нарцисів, соціопатів та егоїстів, яких складно не зустрічати на кожному кроці. Їм складно усвідомлювати почуття інших людей. З іншого боку, їм цього і не потрібно. Адже хвилювання вимагають чимало внутрішньої енергії, яку не кожному хочеться витрачати. І якщо ви таки ставите себе на місце іншого – це багато про що говорить. Щонайменше, вам під силу витерпіти той біль, який висвітлений у фільмі. І ви його переживаєте, хоча й кілька хвилин, на власній шкірі. Ви достатньо сильні, щоб бути сильними і для інших. Цілком можливо, вам вже доводилось відчувати подібне, якщо ви зуміли на мить опинитись у шкірі головного героя.
Співчуття до людини, навіть якщо це стосується вигаданого героя – не слабкість. Це показник вашої внутрішньої сили. Це показник того, що у вас є серце, і це серце може розриватись від чужого болю. І чим швидше вам вдається загоювати рани від чужих страждань – тим швидше ви здатні загоювати свої. Хоча, звісно, у дещо інших часових рамках. Адже ви також достатньо свідомі, щоб осмислити, що показане не є реальністю. Втім, ніщо не ілюструє вашу силу настільки яскраво, як здатність пережити біль минулого знову. Часто люди плачуть під час фільмів, бо згадують у них власне життя. Вони плачуть від прикрих спогадів. Але ж так швидко вони приходять в норму та виходять із кінозалу з думкою, що життя продовжується. Невже це не є справжньою внутрішньою силою?
Коли-небудь плакали під час перегляду кіно? Зізнавайтесь, що це був за фільм?
