Максим навіть не роззувся. – Де він? – Хто? – Ліля усміхнулась. – Максиме, послухай, у Бориса добрі новини, лікар сказав- Він рвонув шафу. – Не чіпай мене. – Та що сталося?

Максим навіть не роззувся.

– Де він?
– Хто? – Ліля усміхнулась. – Максиме, послухай, у Бориса добрі новини, лікар сказав-

Він рвонув шафу.

– Не чіпай мене.
– Та що сталося?
– Ми розлучаємось.

Він кидав футболки в сумку, ніби гасив пожежу.

– Ти здурів?
– Це я здурів? Мені шість номерів пишуть, що моя дружина крутить з колишнім, а дитина взагалі не факт що моя.

Ліля завмерла.

– Ти серйозно зараз?
– А ти серйозно думала, я буду ростити чужі проблеми?

Із кімнати заплакав Борис.

Ліля витріщилась на нього, ніби вперше побачила.

– От це ти щойно сказав про свого сина?
– Не називай його моїм, поки не буде паперу.

Він вийшов, грюкнувши дверима так, що прокинувся весь під'їзд.

* * *

Зранку свекруха зайшла без стуку.

– Збираю Максимові речі.
– Ви зовсім уже?
– Ні, це ти зовсім уже. Підсунула йому хвору дитину та ще й, може, не його.

Ліля стиснула кулаки.

– Борис – його син.
– Та хоч президент. На аліменти подаси – я зроблю так, що тебе в кожному дворі пальцем тикатимуть.

З кухні вийшла мама Лілі.

– Подасть. І на аліменти, і на утримання.
– А ви мовчали б, – скривилась свекруха. – Доньку свою спочатку виховайте.
– А ви сина свого. Щоб не бігав по суду з ДНК, коли треба просто мізки включити.

Свекруха фиркнула:

– Мізки? Вашій доньці б не завадили.

* * *

У суді Максим сидів із кам'яним обличчям.

– Наполягаєте на експертизі? – спитав суддя.
– Так, – сказав він. – Я хочу знати, кого мені намагаються повісити.

Ліля навіть не глянула на нього.

Коли прийшов результат, він першим схопив папір.

Потім зблід.

– Біологічне батьківство підтверджено, – сухо зачитали вголос.

У коридорі люди обернулися.

Максим наздогнав Лілю вже біля виходу.

– Ліля, почекай. Я помилився.
– Та ну?
– Мені надіслали фото. Ти з Олегом у кафе. Мені сказали, що це не один раз. Я зірвався.
– Ти не зірвався. Ти втік.
– Я думав, ти мене дуриш.
– А тепер що думаєш?
– Що хочу повернути сім'ю.

Ліля глянула на нього так, що він замовк.

Повз проходили люди з суду. Всі чули.

– Сім'ю? – перепитала вона. – Ти в суді вимагав аналіз на власного сина, бо якийсь анонім кинув тобі фотку з кафе. У тебе не сім'я була, у тебе нервовий зрив на двох ногах.

Хтось позаду хмикнув.

Максим почервонів.

– Я визнаю, що був неправий.
– Ні, Максиме. Ти був зручний, поки все було легко. А як стало важко – ти перший закричав: "це не моє".

Він простягнув до неї руку.

– Дай шанс.
– Я вже давала. В пологовому. У лікарні. Після процедур. Коли ти мав бути поруч, а не шукати, на кого скинути відповідальність.

Вона розвернулась і пішла.

– Ліля!
– Подаси ще один позов – хоч не забудь перевірити, чи він твій.

* * *

За кілька днів Ліля почула знайомий голос у трубці.

– Здогадалась? – засміялась Аліса. – Так, фото Максиму відправила я. Красиво вийшло.
– Ти хвора?
– Ні. Просто не люблю, коли в мене забирають моє.
– Він ніколи не був твоїм.
– Та невже? Тоді чого ти досі сама?

Ліля мовчала.

Аліса смакувала кожне слово.

– Я ж не просто шлюб тобі зламала. Я дочекалась, коли в тебе з'явиться дитина. Коли тобі буде що втрачати. Так смачніше.

Ліля відвела телефон від вуха, потім знову піднесла.

– Сподіваюсь, колись тобі прилетить так само.
– Та хто мені що зробить?

* * *

Через два роки Соня влетіла до кав'ярні без "привіт".

– Ти чула? У Аліси весілля зірвалось.
– І?
– Наречений просто злився. За два тижні до розпису. Каже, навіть бачити її не хоче.
– Буває.
– "Буває"? Лілю, ти зараз звучиш страшно.

Ліля помішала каву.

– А що сталося?
– Кажуть, йому з клініки подзвонили. Щось про список партнерів. Він перевірився, все чисто. Але Алісу послав.

Соня примружилась.

– Це ж не ти?
– А якби я сказала "так", тобі стало б її шкода?
– Та не крути. Це ти?
– Вона колись сказала мені: "Я хотіла вдарити тоді, коли тобі буде що втрачати".

Соня поставила чашку.

– Тобто ти зробила те саме?
– Ні. Я зробила акуратніше.

* * *

Через тиждень Ліля випадково зустріла Алісу біля салону.

Та підійшла сама.

– Задоволена?
– А ти?
– Ти полізла в моє життя.
– Після того, як ти залізла в моє ліжко, в мій шлюб і в голову моєму чоловікові?
– Не чоловікові. Колишньому. Значить, він і так був гнилий. Я просто штовхнула.

Ліля усміхнулась.

– А твій наречений, виходить, теж?
– Це ти йому подзвонила?
– А ти Максиму?
– Не порівнюй. Я відкрила йому очі.
– Ні. Ти підсунула брехню.
– А ти що зробила?
– Я підсунула сумнів. Далі він сам упорався.

Аліса зробила крок ближче.

– Ти така ж, як я.
– Ні, – сказала Ліля. – Я хоча б не прикидалася хорошою.

І пішла.

Valera

Популярне