Маленький Артем був одним з тих дітей, чиє життя пройшло в дитячому будинку. Він не відчував щастя, любові

Маленький Артем був одним з тих дітей, чиє життя пройшло в дитячому будинку. Він не зазнав щастя, любові, турботи, якою наділяють батьки з самого народження.

Дитячий будинок дав йому дах над головою, дав харчування і дав можливість спати на окремому ліжку. Але він не дав основного – материнської любові і батьківської підтримки.

Але все-таки деякі спогади у нього були, скоріше це були повторювані сни, з одним і тим же сюжетом: дуже красива і мила дівчина з довгим прямим волоссям і карими, до остраху рідними, очима. Вона ласкаво гладила Артема по голові, і ніжно цілувала щоку.

Ніхто і ніколи не дивився на нього поглядом, повним любові й теплоти, тільки ця дівчина. Після такого сну, Артем завжди прокидався зі слізьми на очах і нестерпною тугою за мамою. У дитячому будинку, де жив Артем, найбільш значущою подією було, коли приходили чужі дядьки й тітки, дарували їм іграшки і пригощали цукерками. Такий візит означав, що у когось з дітей-сиріт незабаром з’явиться мама і тато. Тому кожен з дітей з усіх сил намагався показати себе з найкращого боку: хтось співав, хтось танцював, а хтось просто підходив, брав за руку і дивився в очі. Всі, крім маленького Артема.

Він стояв завжди в стороні і тільки спостерігав. Не міг він з себе видавлювати натягнуту, награну посмішку. Він не розумів, як так можна намагатися сподобатися абсолютно чужим і незнайомим людям. Навіть вихователі думали, що його так ніхто ніколи не вибере. Так все тривало до одного випадку. Був черговий день, коли потенційним батькам можна було відвідати сиріток. У цьому натовпі Артем побачив дівчину-білявку, до остраху схожу на його маму зі снів. Хлопчик спочатку сторопів, почав спостерігати, вперше з інтересом, за дівчиною. Відчувши, що за нею пильно дивляться, дівчина підійшла до Артема, посміхнулася такою теплою посмішкою, що йому аж перехопило дух.

Все було як уві сні. Він не міг повірити своїм очам, він думав, що це сон. Весь день він ходив за нею і спостерігав з боку, так і не наважившись підійти. Але Марта була сміливішою – вони познайомилися, виявилося, що дівчину звуть Марта. У неї були дуже добрі очі і трохи сумна посмішка. Вона дуже сильно була схожа на маму зі снів. Марта розповідала Артему багато цікавого, вони сміялися і їли печиво. Дівчина ще кілька разів відвідувала Артема, а потім вона спіймала себе на думці, що не може жити без цього хлопчиська.

І Артем вже не міг жити без неї. Він з нетерпінням, кожен день, простоював біля віконця і визирав її. Поговоривши з чоловіком, вони вирішили, що хочуть забрати його до себе і стати разом великою і дружною сім’єю. Артема усиновили, він нарешті знайшов люблячих і дбайливих батьків.

Чи є у вас знайомі сім’ї, які всиновили дітей з дитбудинку?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector