Маленький Артем був одним з тих дітей, чиє життя пройшло в дитячому будинку. Він не зазнав щастя, любові, турботи, якою наділяють батьки з самого народження.
Дитячий будинок дав йому дах над головою, дав харчування і дав можливість спати на окремому ліжку. Але він не дав основного – материнської любові і батьківської підтримки.
Але все-таки деякі спогади у нього були, скоріше це були повторювані сни, з одним і тим же сюжетом: дуже красива і мила дівчина з довгим прямим волоссям і карими, до остраху рідними, очима. Вона ласкаво гладила Артема по голові, і ніжно цілувала щоку.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ніхто і ніколи не дивився на нього поглядом, повним любові й теплоти, тільки ця дівчина. Після такого сну, Артем завжди прокидався зі слізьми на очах і нестерпною тугою за мамою. У дитячому будинку, де жив Артем, найбільш значущою подією було, коли приходили чужі дядьки й тітки, дарували їм іграшки і пригощали цукерками. Такий візит означав, що у когось з дітей-сиріт незабаром з’явиться мама і тато. Тому кожен з дітей з усіх сил намагався показати себе з найкращого боку: хтось співав, хтось танцював, а хтось просто підходив, брав за руку і дивився в очі. Всі, крім маленького Артема.
Він стояв завжди в стороні і тільки спостерігав. Не міг він з себе видавлювати натягнуту, награну посмішку. Він не розумів, як так можна намагатися сподобатися абсолютно чужим і незнайомим людям. Навіть вихователі думали, що його так ніхто ніколи не вибере. Так все тривало до одного випадку. Був черговий день, коли потенційним батькам можна було відвідати сиріток. У цьому натовпі Артем побачив дівчину-білявку, до остраху схожу на його маму зі снів. Хлопчик спочатку сторопів, почав спостерігати, вперше з інтересом, за дівчиною. Відчувши, що за нею пильно дивляться, дівчина підійшла до Артема, посміхнулася такою теплою посмішкою, що йому аж перехопило дух.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Все було як уві сні. Він не міг повірити своїм очам, він думав, що це сон. Весь день він ходив за нею і спостерігав з боку, так і не наважившись підійти. Але Марта була сміливішою – вони познайомилися, виявилося, що дівчину звуть Марта. У неї були дуже добрі очі і трохи сумна посмішка. Вона дуже сильно була схожа на маму зі снів. Марта розповідала Артему багато цікавого, вони сміялися і їли печиво. Дівчина ще кілька разів відвідувала Артема, а потім вона спіймала себе на думці, що не може жити без цього хлопчиська.
І Артем вже не міг жити без неї. Він з нетерпінням, кожен день, простоював біля віконця і визирав її. Поговоривши з чоловіком, вони вирішили, що хочуть забрати його до себе і стати разом великою і дружною сім’єю. Артема усиновили, він нарешті знайшов люблячих і дбайливих батьків.
Чи є у вас знайомі сім’ї, які всиновили дітей з дитбудинку?
