Павлик всього лиш ходив до другого класу. Але не гірше ніж дорослі розумів наскільки важко втрачати найріднішу людину.
Мама хлопчика захворіла. Спочатку її возили по лікарях. Потім вона довго лежала вдома.
– Не хвилюйся, мама скоро одужає! – заспокоював Павлика тато.
А син дивився у мляві очі матері й розумів, що їй дуже погано. Що його просто переконують в одужанні. Якось жінка попросила його лягти біля неї:
– Синочку, ти мусиш мені дещо пообіцяти. Будь чемним і слухайся батька, гарно вчися, пильнуй своє здоров’я.
– Мамо, тобі дуже болить? – схвильовано спитав хлопчик.
Але відповіді не почув. Жінка лиш пускала гіркі сльози, що зникали у подушці. Через тиждень вона заснула назавжди. Її чоловіка ще ніхто не бачив таким пригніченим. Мати голосно ридала.
Син ніяк не міг прийти до тями. Вночі йому снилися жахи, а вдень перед очима стояла картина з похорону.
Потім у школі задали домашнє завдання. Нова викладачка просила принести учнів фотографії їхніх мам.
Коли Павлик це почув, то йому знову стиснуло в грудях. Він розумів як боляче його батьку. Він досі не зміг прийняти факту, що дружити більше немає. Бабуся навмисне зібрала усі речі, що нагадували б про неї. А тут ще просити дістати кляту фотографію.
Павло пішов на урок.
– Діти, чи всі принесли фотографію, яку я просила? – промовила голосно вчителька.
Всі хором скали, що так, окрім Павлика. Хлопчик опустив голову і нерухомо дивився в підлогу.
– Сьогодні ми будемо робити листівку для ваших мам.
Після цих слів дитина вибігла з класу. Вчителька не розуміла, що сталось. А коли однокласники пояснили їй ситуацію, то вона побігла шукати Павла. У коридорах, їдальні чи подвір’ї – хлопчика ніде не було.
– Алло! Пане Роман? Мене звати Вероніка Давидівна, вчителька зі школи Павлика. Сталась така ситуація. Ваш син кудись побіг посеред уроку. Я не можу ніде його знайти! Ви не знаєте куди б він міг піти?
Того ж дня батько забрав хлопця з парку, де вони любили гуляти вихідними. Це було поруч з їхнім домом. Серце чоловіка одразу підказало куди потрібно йти.
В руках Павлика була фотографія мами. Хлопчик плакав, його рукав аж намок від сліз, які він встиг витерти. Батько сів поруч, обняв сина і заплакав теж.
Як би ви їх підтримали?
