Ольга Павлівна в іншому житті сміливо могла би стати генералом. Кому-кому, а їй розпоряджатися чужим життям було дуже до вподоби. Вона вірила, що її обов’язок – подбати про особисте щастя доньки, а потім і онуків.
Не встигла Ольга Павлівна й оком змигнути, як справа Марійки вийшла з-під її суворого контролю. А все ж так добре йшло: донька і красуня, і відмінниця, а талановита яка! Їй були дороги відкриті хоч в консерваторію, хоч у великий балет. Одним словом, не наречена – а мрія. От щаслива матір і сподівалася, що Марічка приведе до хати якогось заможного столичного красеня, який кататиме на розкішній автівці не лише її, а ще й Ольгу Павлівну.
Вартувало їй поїхати на декілька днів з чоловіком у справах, як донька встигла без її нагляду втрапити у біду. Познайомилася з якимось хлопцем зі села і закохалася у нього по вуха.
Ольга Павлівна як його побачила, то мало не знепритомніла. Ні машини, ні квартири, ні одягу пристойного. А Марії, наче пороблено, тільки повторює постійно:
– Зате у нього серце добре, мамо.
З горем навпіл змирилася мати з вибором доньки. Але коли народився онук, дала собі обіцянку, що його долю вона вже точно візьме в свої руки.
Бідний Остап з самого малку не мав порятунку від набридливої бабусі. То вона його зі школи забирає, то на гурток проводжає, то усіх однокласників відлякує, з якими, на її думку, малому не годиться спілкуватися – одним словом, не життя, а катастрофа.
Останнє, до чого Ольга Павлівна встигла прикласти свою руку – це була перша робота онука. Але не минуло й року, як Остап звільнився, бо вирішив, що хоче нарешті думати своєю головою, а не бабусиною.
Бідна жінка тяжко це переживала, бо онук взагалі став до неї дуже холодним: не ділиться своїми секретами, не телефонує часто, а поради її взагалі ігнорує! Як це так, дорослий хлопець, а досі самотній! Та ще й від доньки користі ніякої, тільки й вміє, що казати:
– Мамо, Остапу тридцять років, відчепися ти від нього!
Ні, Ольга Павлівна без бою зброю складати не збиралася. Вирішила залучити тяжку артилерію – своїх літніх подруг. Тому, коли вона випадково зустріла Ірину Іванівну, вже знала, що робитиме далі:
– Іринко, люба, сорока мені на хвості принесла новину про те, що в тебе онука доросла є. Невже досі незаміжня?
– Ні, вона у мене надто красива, аби виходити заміж за першого ліпшого, – гордо відповідала співрозмовниця.
– Я думаю, що нам варто з тобою випити чаю, тема для розмови точно знайдеться. Думаю, що ця пропозиція актуальна для нас обох, – єхидно усміхнулася Ольга Павлівна.
Вже наступного тижня бабусі розпочали дебати на тему: “Чия дитина краща?”.
Остапу, мабуть, в ті хвилини вуха горіли так, що мало не луснули. Та й Аліні, онучці Ірини Іванівни, певно теж щоки червоніли.
Коли подруги з’ясували, що з їхніх онуків вийде гарна пара – не сумнівалися ні хвилини, почали планувати побачення.
Наступного ранку Остап отримав телефонний дзвінок від бабусі:
– Любий, Алінка тобі сподобається, вона така скромна, гарна і дуже працьовита. Весь час на роботі своїй пропадає, як і ти. Нічого, крім того свого офісу, і не бачить. А дівці вже 26 років! Познайомився би ти з нею, заради мене. Будь ласка, – скиглила Ольга Павлівна у слухавку.
– Ну, добре, добре. Якщо тільки заради твого спокою. Кинь мені фото її світлин у повідомлення. Буду хоч знати, за яким столиком її шукати, – неохоче відповів Остап.
Фотограф з Ольги Павлівни, м’яко кажучи, ніякий. Зробила такі знимки, що хлопець не міг навіть обличчя розгледіти, тільки нудний офісний костюм. Подумав собі тоді:
– Якась, мабуть, сіра мишка. Постійно працює, вдягається дивно, то звідки ж там хлопцю з’явитися?!
В той момент в голові Остапа визрів план: вдягтися у найгірші речі, забути про свій дорогий парфум і навіть не голитися. Дівчина злякається і втече від нього сама.
Так і зробив. Прийшов у кафе в такому вигляді. На успішного підприємця він і близько не був схожий. Сів за столик, замовив каву і чекав розрекламовану бабусею Аліну.
За сусіднім столиком сиділа якась дівчина, вона йому одразу приглянулася, хоч одягнута була максимально просто: джинси, звичайна футболка. Здається, навіть макіяжу на обличчі не було. Але щось у ній змушувало Остапа раз-у-раз кидати погляд на незнайомку.
Він вирішив спитати дозволу сісти поруч з нею за столик. Вона не відмовила.
Остап цьому дуже зрадів не лише тому, що дівчина йому сподобалася, але й тому, що сподівався на те, що Аліна зайде, побачить його в компанії іншої і не захоче після цього про нього й чути.
Від фантазувань на цю тему Остапа відволікла нова знайома:
– Ви не могли би прикинутися моїм хлопцем ненадовго, якщо тут з’явиться молодий чоловік. Моя бабуся примусила мене з ним зустрітися – а я зовсім не хочу.
Тоді юнак залився гучним сміхом і сказав:
– Ти, мабуть, Аліна.
З вулиці на пару поглядали з-за кущів дві свахи, які раділи, що їхній грандіозний план таки подіяв:
– Ти, Олю, казала мені, що твій онук такий солідний. А на бритву грошей йому бракнуло, чи що?
– А твоя? Одяглася так, ніби в похід зібралася.
Але дарма бабусі нарікали, бо вже за рік довелося їм вигадувати новий план – весільного свята.
Чи правильно вчинили бабусі?
Що би ви робили на місці Остапа з такою родичкою?
