– Мамо, ключі від твоєї однокімнатної давай. Я туди заселюся, – син стояв у коридорі в брудних кросівках і навіть не привітався.
Я ще куртку не встигла зняти. В руках пакет з продуктами, з нього стирчав батон і пачка молока. А він уже почав.
– Ти ж не там живеш. Чого квартира пустує?
– Вона не пустує. Там квартиранти.
– То вижени їх. Я твій син.
За 20 років шлюбу я наслухалась цього тону. Мій колишній чоловік так само любив командувати. Тільки грошей у дім майже не приносив. Зранку завод, ввечері кухня, друзі, горілка, смерділі недопалки в банці з-під шпрот і гора тарілок у мийці.
Він вважав себе головним. А я після роботи мила каструлі, шукала сина по дворах і тягнула додому обох. Одного – п’яного. Другого – з якоюсь компанією під під’їздом.
Син швидко взяв приклад з батька. Його цікавили дві речі: що є в холодильнику і чи дам я гроші. На мої слова він кивав: “Добре, мам”. І йшов далі своїм.
Я вмовила його піти в ПТУ на механіка. Думала, хоч професія буде. Але недовго. Одного дня мені подзвонили і сказали: “Вашого сина відрахували. Не ходить, борги, дисципліни нуль”.
Я прийшла додому, а вони сидять удвох на кухні. На столі сковорідка, хліб, ковбаса, брудні кружки.
– Його відрахували, – кажу.
Чоловік навіть очей не підняв.
– Ну і що? Не всім же вчитись.
А син жує і каже:
– Не починай.
Після того я подала на розлучення. Купила собі однокімнатну. Їх залишила в трикімнатній. З меблями, холодильником, пральною машинкою, шафами, навіть штори не знімала. Мені вже аби піти.
Жити самій було тихо. Ніхто не грюкав дверима вночі. Ніхто не кричав з кухні: “Що їсти?” Ніхто не ліз у гаманець. Я вперше варила маленьку каструлю супу, а не відро на трьох здорових чоловіків.
Потім я вийшла заміж вдруге. Сергій був нормальний чоловік. Спокійний. Працював, гроші не ховав, до мене ставився по-людськи. Ми переїхали до нього, а мою однокімнатну я здала.
І от як тільки син дізнався, що я живу з Сергієм, почалось.
Спершу дзвінки.
– Мамо, тобі квартира вже не треба. Перепиши на мене.
Потім повідомлення.
“Ти про мене взагалі думаєш?”
“Нормальні матері дітям допомагають.”
“Ти вибрала мужика, а не сина.”
Потім він почав приходити. То сам, то з батьком. Колишній сідав за стіл і заводив стару пісню:
– Все одно квартира колись йому дістанеться. Віддай зараз. Чого тягнути?
Я дістала папку з документами і поклала перед ним.
– Ось документи на трикімнатну. Там живете ви. Безплатно. Двадцять років я все тягнула. Ще щось вам треба?
Син одразу зірвався:
– Та що ти мені тикаєш тією трикімнатною? Вона стара. А однокімнатна моя має бути.
Сергій мовчав довго. Але одного вечора син подзвонив уже йому.
Я чула все, бо телефон був на гучному.
– Сергію, позичте гроші. Ну ви ж при грошах. І з квартирою вплиньте на маму, бо вона вперлась.
Сергій спокійно відповів:
– Ти мені ніхто. І до її квартири теж.
Той ще щось кричав у трубку про жадібність. Сергій скинув.
Перелом стався через тиждень. Я заїхала в свою однокімнатну до квартирантів забрати копію договору. Жінка віддала мені ключі і каже:
– До вас тут учора якийсь чоловік приходив. Казав, що він ваш син. Просив показати документи і питав, коли ми з’їдемо.
У мене в животі все стиснулося. Я одразу подзвонила сину.
– Ти ходив до моїх квартирантів?
– А що такого? Я маю знати, що там з моєю квартирою.
– Вона не твоя.
– Поки що.
Я поклала слухавку. Увечері ми з Сергієм сиділи на кухні. На столі лежали документи, договір оренди, мій телефон з пропущеними, і його окуляри.
Сергій сказав коротко:
– Я так жити не буду. Мені запропонували роботу в іншому місті. Або їдемо, або вони й далі сидітимуть у нас на голові.
Я сказала:
– Їдемо.
Ми продали квартири. Його і мою. Гроші склали. Купили будинок в іншому місті. Адресу нікому не дали.
Через рік син подзвонив з чужого номера.
– То що, ти серйозно все продала?
– Серйозно.
– І мені нічого?
– Тобі я вже залишила достатньо. Трикімнатну. Живи.
Він почав кричати, що я йому не мати. Я відсунула телефон і натисла “заблокувати”.
Потім вийшла у двір, взяла відро, полила помідори і зачинила хвіртку.
