– Ти баба! Баба прийшла! Влада вискочила в коридор, вчепилася мені в ноги, а я так і застигла з пакетом в руках. У пакеті були банани, сік і печиво без шоколаду – їй не все можна через серце.

– Ти баба! Баба прийшла!

Влада вискочила в коридор, вчепилася мені в ноги, а я так і застигла з пакетом в руках. У пакеті були банани, сік, нова книжечка і печиво без шоколаду, бо їй не все можна через серце.

Я кажу:
– Яка баба? Я бабуся. Буся. Як я тебе вчила?

А вона сміється:
– Ні. Ти баба.

Я промовчала. Зняла куртку, поставила змінне взуття, а в голові вже кипіло. Я до них ходжу щодня, з десятої до п’ятої. Кинула роботу, бо онучку в садок не беруть. У дитини слабке серце, Аліна з Олексієм на роботі, а я з нею сиджу.

І що маю? Навіть “дякую” від невістки не чула. Зате зауваження чую постійно.

То я черевики не туди поставила. То чашку не ту взяла. То куртку повісила не в ту шафу. Один раз лишила на столі чек з аптеки і пачку ліків, які купила для Владиного горла, так Аліна ще й скривилась:
– Галино Миронівно, не розкладайте свої речі по всій кухні.

Того дня Влада мене “бабою” називала разів двадцять. Я їй і мультики українські вмикала, і казала: “мамуся”, “татусь”, “бабуся”. А вона своє:
– Баба, дивись.
– Баба, дай сік.
– Баба, ходімо сюди.

Під вечір я вже не витримала. Спеціально не пішла о п’ятій. Сиділа на кухні, чекала, поки вони прийдуть. На плиті стояла каструля з супом, який я Владі підігрівала. На столі – її чашка, мої окуляри і той самий пакет з магазину.

Перша зайшла Аліна. Кинула ключі на тумбу, глянула на мене і одразу:
– Щось сталося?

Я кажу:
– Сталося. Ваша дитина цілий день кличе мене бабою. Мені це неприємно.

Вона навіть сумку не поставила нормально.
– Боже, Галино Миронівно, це дитина. Ви серйозно через це сидите й чекаєте?

Я кажу:
– Серйозно. Я її вчу нормально говорити. Бабуся, буся. А не оце “баба”.

Тут зайшов Олексій. Я думала, хоч він мене підтримає. А він з порога:
– Мамо, ну що знову?

Аліна вже роздягалась і бурчала:
– У нас скандал через слово “баба”. Уявляєш?

Я кажу:
– Не перекручуй. Я вам дитину доглядаю, а ви навіть не можете пояснити, як до мене звертатися.

Олексій зітхнув, дістав телефон, поклав на стіл і каже:
– Мамо, вона ж не матюкається. Їй чотири роки. Ти перегинаєш.

Мене це вдарило сильніше, ніж те слово. Я на нього дивлюся, а він уже на бік жінки став. Аліна ще й додала:
– Якщо вам так важко, то не треба робити з себе жертву.

Я кажу:
– Жертву? Я через вас з роботи пішла. Щодня тут сиджу. Їжу їй грію, ліки даю по годині, на майданчик воджу. А ти мені про жертву?

Аліна фиркнула:
– Вас ніхто не змушував. Ви самі захотіли.

І тут Влада, яка сиділа в кімнаті з кубиками, виглянула і каже:
– Мама так каже. “Зараз баба прийде”. Я так і кажу.

От тоді все стало на місце. Не дитина придумала. Її так вдома й називають.

Я повернулась до Аліни:
– То це ти вчиш?

Вона плечима смикнула:
– А що такого? У нас всі так кажуть. Баба й баба. Не королева ж.

Олексій мовчав. Просто стояв біля столу і дивився в телефон. Навіть слова не сказав.

Я взяла свій пакет, окуляри, вдягла куртку. Потім відкрила шухляду, дістала запасний ключ, який вони мені дали, і поклала на тумбу біля її сумки.

Кажу:
– Раз я вам баба, то шукайте собі іншу бабу сидіти з дитиною.

Влада підбігла:
– Ти куди?

Я погладила її по голові і нічого не сказала. Вийшла, зачинила двері.

Вже тиждень не ходжу. Олексій один раз подзвонив:
– Мамо, може, досить?

Я сказала:
– Ні. Хай мама, яка “баба й баба”, сама тепер встигає на роботу і до дитини.

І поклала слухавку.

Valera

Популярне