Того дня ввечері, коли я дізналася, що вагітна, дуже погано себе почувала, мабуть, тому що мої нерви потрохи здавали. Вадим як раз поїхав на роботу, на нічну зміну. Наші донечки вже були вдома і збиралися спати.
Я пішла у спальню, сіла на ліжко і розплакалася. Просто не витримала, як тепер нам жити? Куди нам ще одна дитина? Дівчатка й так ходять у старих речах, доношують всі сукні одна за одною, що перед людьми соромно.
Мені 41 рік. Маю велику сім’ю, чоловіка і троє дітей, але чи могла я знати, що життя так закрутиться і я буду мамою чотирьох діток у сорок років?
Одного вечора я відчула зміни в собі й своєму організмі. Прийняла рішення наступного дня взяти відгул на роботі й навідатися до лікаря. З оглядової я вийшла в повному шоці та розчаруванні. Мої здогадки підтвердилися.
Я знаю багато жінок, які не можуть народити дитину, збирають гроші, лікуються у найкращих спеціалістів. Для кожної жінки, напевно, це мрія почути слова: «Вітаю! У вас буде дитина!». Але не в моєму випадку, це була не моя мрія…
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Наша перша дочка Ліза народилася ще 18 років тому. За рік до її народження я познайомилася з Вадимом, моїм чоловіком. Зустріч дійсно була несподіваною і доленосною, а кохання охопило наші серця.
Я працюю у перукарні вже 20 років. І от одного дня, коли графік був забитий, заходить кремезний чоловік, але з дуже доброю посмішкою.
– Добрий день, дівчатка! Як ваші справи? Хто може привести мене до ладу, зробити з мене зірку? – сміючись запитав Вадим.
Дівчатка усміхнулися, але розуміли, що у всіх передчасний запис клієнтів. Але в мене було вільно… Так вийшло, що мій клієнт на цей час не прийшов.
– Нумо, красуні, що ніхто не зможе? Обіцяю тій, хто зможе зробити зі мною неймовірне, взяти за дружину! Я від своїх слів не відмовляюся, де підписати? – знову жартуючи казав Вадим.
– Вам пощастило! У мене є вільне віконце. Прошу сідайте, – запропонувала я. І якщо чесно, так сильно розгубилася, що не змогла знайти ножиці, які лежали прямо перед носом.
«На що я погодилася…? Волосся дуже тонке, неслухняне. Як не наробити лиха? А що, він хоч і здоровий чоловік, але видно цю доброту в очах. Він точно буде моїм чоловіком. Боже, що ж ти мелеш, це просто звичайний клієнт і ти маєш виконувати свою роботу! А може все ж таки щось вийде….». Ось такі думки у мене не сходилися в голові. Сама собі заперечувала.
У цей час дівчата щось перешіптувалися, а Вадим їм і каже:
– Красунечки, ви там робіть своє діло. Досить гомоніти. А нам ви ще заздрити будете! Обов’язково запросимо вас на наше весілля!
На цьому моменті я почервоніла як рак. Усе ж таки він був твердо налаштований.
– Ваша стрижка готова! Можете вставати з крісла і дивитися в дзеркало, – дуже обережно сказала я.
– Це дійсно неймовірно! Вам вдалося зробити з мене модель світового масштабу! Ну що ж, у такому разі запрошую Вас завтра на побачення в кафе «Бордо» о 18:00. Але є одна умова – відмови не приймаються! – у своєму репертуарі сказав Вадим.
Я зніяковіла, поглянула на дівчат, потім на Вадима і відповіла:
– Якщо що, то я люблю рожеві троянди! – і підморгнула.
Наступного вечора до салону під’їхав білий мерседес. З машини вийшов Вадим з квітами й взяв мене за руку. З того часу ми були нерозлучні.
Все так швидко закрутилося, весілля ми святкували у цьому ж кафе «Бордо». Потім я переїхала до Вадима. У нього була своя двокімнатна квартира в центрі міста. Ми дотепер тут живемо, але вже не удвох, а ще з трьома донечками.
Наша друга красунечка Соня народилася на 8 березня і це був мій найкращий подарунок Всесвіту. Вадим дуже багато працює, збирає кошти, аби наші дівчатка ні в чому собі не відмовляли. Зараз тяжко жити, ціни захмарні, але нічого, якось виживаємо.
Після народження третьої донечки – Каті, я вирішила, що треба повертатися на роботу. І чоловікові буде легше, і гроші зайвими не стануть. Та і я люблю свою роботу й не можу сидіти без діла.
Того дня ввечері, коли я дізналася, що вагітна, дуже погано себе почувала, то може через нерви. Вадим як раз поїхав на роботу, на нічну зміну. Усі дівчатка вже були вдома і збиралися спати.
Я пішла у свою кімнату до ліжка і розплакалася. Просто не витримала, як тепер нам жити? Куди нам ще одна дитина? Донечки й так ходять у старих речах, доношують всі сукні одна після одної. Ліза тільки вступила в коледж, треба гроші на навчання.
Катя і Соня ще навчаються в школі, але їм теж треба забезпечити майбутнє. Довго плакала і вирішила не розповідати Вадиму про цю дитину. Нехай якось сама прийму рішення. Але що одне, що інше розривало мене зсередини. Врешті решт заснула.
Зранку малеча пішла до школи, а Ліза залишилася вдома, бо у неї тоді не було пар. Донечка одразу помітила сум в моїх очах, але ніяк не наважувалася на розмову. Ми поснідали, а потім Ліза мене дуже міцно обійняла і сказала такі слова:
– Мамо, я все знаю і розумію. Я всю ніч чула як ти гірко плакала. Прошу тебе, залишай дитину. Буде у нас або братик, або сестричка! – дуже по-дорослому благала Ліза. – Я вже все придумала. У мене є можливість перевестися на заочне навчання і я буду допомагати тобі з малечею. Потім влаштуюсь на роботу і зможу все поєднувати. Усе буде добре! Повір мені!
Від цих слів у мене пішли мурахи по тілу. Як я могла взагалі думати про те, щоб не залишати це немовля? Діти це ж щастя! Микола теж дуже зрадіє. Він завжди мріяв про сина.
– Дякую тобі, донечко! Ти дійсно звела всі мої думки до купи й ми тепер будемо щасливою сім’єю, але вже нас буде шестеро!
Як і я думала, Вадим дуже зрадів новині й не на секунду не залишав мене одну, тільки під наглядом.
З пологового нас зустрічали рідні та друзі. З кульками, квітами і навіть хтось в костюмі ведмедя танцював поряд.
Чоловік гордо тримав сина на руках і сказав:
– Тепер ми з тобою мама і тато вже вчетверте! Я люблю тебе, кохана!
– І я тебе!
Синочок дійсно був як намальований, такий хороший. І донечки наші дуже зраділи, що тепер мають братика.
Ще була дуже приємна звістка від Антона, брата Вадима. Він був бізнесменом і заробляв не погані гроші.
Антон зробив нам подарунок і подарував чотирикімнатну квартиру! Тепер місця точно всім вистачить! Нашому щастю не було меж!!!
– Який хороший в тебе брат, Вадиме, – похвалила я.
– Так, ми ж одна сім’я. Я вдячний йому за допомогу!
Зараз я найщасливіша жінка на планеті. Правильно казав Вадим, при нашій першій зустрічі, що всі нам ще заздрити будуть. Можливо, і не всі. Але для себе я точно вирішила, що більшого щастя ніж діти просто немає!
Як вам історія?
Напишіть нам у коментарях у Facebook!
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
