– Мама, я їду на кілька місяців на заробітки в столицю.
– Добре, синку. А як же Аня, ти сказав їй?
– З Анею ми розлучилися, вибач, не сказав тобі. Ми абсолютно різні люди, на жаль, нам не по дорозі …
Син зустрічався з Ганною вже рік, не раз дівчина була у нас вдома, мені вона подобалася: привітна, легка в спілкуванні, такий собі промінчик сонця осяяв наш будинок після відходу батька. В душі я звичайно сподівалася, що у них все вийде.
Але ні, так ні, справа молода, що я могла зробити …
І син поїхав. Ми зідзвонювалися з ним практично кожен день. По роботі все у нього виходило, а я потихеньку рахувала дні до його повернення …
– Мамуся, ти не переживай, але я залишуся тут жити, – якось заявив син в одній з телефонних розмов.
Я завмерла, такого повороту подій я ніяк не очікувала. А потім син розповів, що зустрів там чудову дівчину, що вони обов’язково приїдуть скоро до мене в гості, але жити вирішили в столиці.
Так повелося тепер, що про всі події в житті сина я дізнавалася по телефону, їхати до мене ніхто не збирався. Кожен день я незмінно поверталася до свого спорожнілого будинку, однакові вечори змінювали один одного, а там хоч вовком вий …
На свій п’ятдесятий день народження я купила кошеня Тишку, з яким проводила довгі зимові вечори.
***
Якось я поверталася з роботи, піднялася на свій поверх, вже вставила ключ у замкову щілину, коли почула боязке:
– Алевтина Іванівна …
– Хто тут? – здригнулася я.
– Вибачте, що налякала вас, це я – Аня, – я обернулася, за декілька кроків від мене стояла Аня, колишня дівчина сина, притискаючи до себе маленьку дитину.
– Господи, та довго ви тут стоїте! Проходьте швидше, мороз який на вулиці …
– Ні, зовсім недовго, не хвилюйтеся, – дівчина взяла сумку і увійшла у квартиру.
Я взяла малюка, допомогла Ані роздягнутися, крихітка так солодко спала, прицмокуючи уві сні, що я мимоволі замилувалася дитиною.
– Це Оля, донька Андрія, – сказала Аня і опустила очі.
– Як Андрія? І ти весь цей час мовчала? Чому прийшла тільки зараз?
– Він кинув мене, що я могла вдіяти, хтось наговорив на мене з його друзів, він і повірив, – відповіла дівчина – поїхала до мами в село, там дізналася про вагітність, народила Олю. А цієї осені мами не стало, хворіла вона в мене довго … одній з малятком важко, грошей немає, я просто не знаю, що мені робити, ви – моя остання надія, я так не хочу віддавати дочку в будинок малятка …
– Аню, що ти, звичайно залишайся у мене, так що ми всі на порозі стоїмо, проходь, я вчора борщ варила, сирники зранку пекла, поїж, з дороги відігрієшся …
***
Так Аня з Олею почали жити у мене, і життя потихеньку знайшло новий сенс, ми з нею з захватом возилися з малятком, господинею дівчина виявилася відмінною. Бувало прийду з роботи, будинок сяє чистотою, на плиті вечеря з трьох страв, і коли вона встигала з маленькою дитиною на руках.
Коли Олі виповнився рік, подзвонив Андрій.
– Мамочко привіт, я дуже скучив, ось взяв відпустку, приїхати хочу.
– Звичайно приїжджай синку, ти один? З нареченою?
Він промовчав.
– Я тобі потім все розповім.
У трубці почулися протяжні гудки, я глянула на своїх дівчат, що ж буде сюрприз, сподіваюся приємний. Ані я нічого не говорила, знаючи її характер, пішла б з дитиною, тільки ось куди питання інше …
***
Через день приїхав син, але не один, на руках у нього був малюк. Побачивши його я так і відкрила рот від несподіванки.
– Мам, допоможи, Костик скоро прокинеться, погодувати треба буде.
Я взяла дитину на руки, на голоси вийшли з кімнати Аня з Олею, дівчинка тільки починала ходити, непевно ступаючи вона підійшла до Андрія і промовила щось зрозуміле тільки їй одній.
– Аня? – здивувався Андрій, – що ти тут робиш.
– Я живу у твоєї мами. Познайомся це Оля, твоя дочка.
Син опустився на коліна, взяв дитину на руки.
– Чому ти мені нічого не сказала?
– Ти мене б і слухати не став, думка друзів для тебе тоді була першочерговою …
… А потім син розповів, що мама малюка померла під час пологів. Так він залишився один з Костиком на руках. Того вечора уклавши дітей ми ще довго розмовляли, а на душі було затишно і тепло. Так хотілося, щоб діти помирилися остаточно, невже їм ще не було зрозуміло, що вони створені одне для одного.
Через рік Андрій і Аня розписалися. Минуло кілька років, Оля і Костик підросли, за цей час син збудував заміський будинок, все як я колись мріяла, а на днях ми справили новосілля.
Тепер я спокійна за своїх дітей і онуків, адже доля не дарма знову звела їх разом!
А ви вірите в такі повороти долі?
