Позаду залишилося 30 років шлюбу. Марія, до слова, й сама вже давно молодістю не хвалилася. Їй нещодавно 60 минуло. Усе життя вона прожила у невеличкому містечку. Працювала, ростила з чоловіком дітей, планувала старість. Допомагали доньці батьки. Жили вони неподалік одне від одного. А та своєю чергою готова була й батькам руку простягнути. У них своє хазяйство було, тож роботи на всіх вистачало.
З часом батька не стало, а за ним немічною стала й мати. Хворіла часто та й через поважний вік сили покидали старече тіло. Коли діти повиростали, то Марія вирішила до мами переїхати, щоб тій легше було. Запропонувала й чоловікові перебратися туди, але той категорично відмовився. Жінка довго думала, як розірватися на два фронти, і зрештою обрала матір. Чоловік не образився. Усе розумів. Тож вони просто домовилися, що будуть одне до одного в гості їздити.
Але час ішов, а гостей у домі Маріїної матері так і не було. Іван до дружини не поспішав. У нього, як виявилося, там нове життя почалося. Якось нашій героїні подзвонила її сусідка і сказала, що чоловік з іншою. Марія засмутилася. 30 років спільного життя, діти – стільки всього пережили разом, а тут таке…
Коли матір померла, жінка таки повернулася до свого дому. Продала батьківську хату. Але чоловіка вже було не впізнати. Інша людина. З новою сім’єю та новими поглядами на життя. Марія боротися за нього й не стала. З горя просто нажалілася доньці, а та у відповідь покликала її до себе. Вони з чоловіком уже десять років у місті жили. Марія погодилася. Втрачати їй було нічого. Доні зі шлюбом пощастило. Тільки дітей довго не було і мова зайшла про всиновлення. Марія у чужі сімейні справи не втручалася, тільки підтримувала, коли це було потрібно.
Так минуло 5 років. Донька таки народила сина і Марія стала щасливою бабусею. Чула, що Іван одружився вдруге, що жінка його дім їхній продати хоче. До останнього Марії було все одно. Житло вона мала. Та й знала, що в тому містечку ще жив її син, який точно не дозволив би батькові продати рідну хату.
Тож хто знає, кому із них тепер живеться краще: тому, хто щастя так ревно шукав чи тій, яка просто приймала дарунки долі, не просячи більшого…
Як часто Вам доводилося чути історії про зраду?
Як Ви ставитеся до подібних вчинків?
Що на Вашу думку може спровокувати зраду?
Чи є цьому виправдання?
