Позаду залишилося 30 років шлюбу. Марія, до слова, й сама вже давно молодістю не хвалилася. Їй нещодавно 60 минуло. Усе життя вона прожила у невеличкому містечку. Працювала, ростила з чоловіком дітей, планувала старість. Допомагали доньці батьки. Жили вони неподалік одне від одного. А та своєю чергою готова була й батькам руку простягнути. У них своє хазяйство було, тож роботи на всіх вистачало.
З часом батька не стало, а за ним немічною стала й мати. Хворіла часто та й через поважний вік сили покидали старече тіло. Коли діти повиростали, то Марія вирішила до мами переїхати, щоб тій легше було. Запропонувала й чоловікові перебратися туди, але той категорично відмовився. Жінка довго думала, як розірватися на два фронти, і зрештою обрала матір. Чоловік не образився. Усе розумів. Тож вони просто домовилися, що будуть одне до одного в гості їздити.
Але час ішов, а гостей у домі Маріїної матері так і не було. Іван до дружини не поспішав. У нього, як виявилося, там нове життя почалося. Якось нашій героїні подзвонила її сусідка і сказала, що чоловік з іншою. Марія засмутилася. 30 років спільного життя, діти – стільки всього пережили разом, а тут таке…
Коли матір померла, жінка таки повернулася до свого дому. Продала батьківську хату. Але чоловіка вже було не впізнати. Інша людина. З новою сім’єю та новими поглядами на життя. Марія боротися за нього й не стала. З горя просто нажалілася доньці, а та у відповідь покликала її до себе. Вони з чоловіком уже десять років у місті жили. Марія погодилася. Втрачати їй було нічого. Доні зі шлюбом пощастило. Тільки дітей довго не було і мова зайшла про всиновлення. Марія у чужі сімейні справи не втручалася, тільки підтримувала, коли це було потрібно.
Так минуло 5 років. Донька таки народила сина і Марія стала щасливою бабусею. Чула, що Іван одружився вдруге, що жінка його дім їхній продати хоче. До останнього Марії було все одно. Житло вона мала. Та й знала, що в тому містечку ще жив її син, який точно не дозволив би батькові продати рідну хату.
Тож хто знає, кому із них тепер живеться краще: тому, хто щастя так ревно шукав чи тій, яка просто приймала дарунки долі, не просячи більшого…
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Як часто Вам доводилося чути історії про зраду?
Як Ви ставитеся до подібних вчинків?
Що на Вашу думку може спровокувати зраду?
Чи є цьому виправдання?
