Мій чоловік помер, коли нашій наймолодшій дитині було тільки 6 місяців. Малюків у мене, до речі, троє. Жити мені було де, але ціни на комунальні невблаганно росли. З грошової підтримки від держави багато не візьмеш. Та й дітей годувати чимось треба. От і виникла потреба влаштуватися на роботу. Ні, я праці не боялася. Але ж такою кількістю діточок сильно не попрацюєш. Хотіла віддати їх у садочок, але фінансова скрута не залишала вибору.
Перші пів року мені допомагав брат. Він підтримував мене, як міг, але і свою сім’ю мав забезпечувати. Тож я таки працевлаштувалася. З проханням посидіти з дітьми я звернулася до своєї мами. Вона вже на пенсії, тож час вільний точно знайшовся б… Було б бажання… Жінка відмовилася. Сказала, що не має сил і здоров’я для такого: зараз тиск підніметься, їй погано стане.
Я вмовляла її доволі довго, але та відповідала відмовами. Тож одного дня я просто втомилася від цього.
Напротивагу моїй матері свекруха радо погодилася посидіти з малятами. Тішилася, що має змогу ростити онуків. Вона наглядала за дітьми по кілька разів на тиждень (моя ж мати погодитися на таке могла раз у місяць.. І то, якщо пощастить).
Діти дуже швидко звикли до доброї бабці, а про мою неньку не хотіли навіть чути. Коли починалася розмова про те, щоб вони пересиділи декілька днів у неї, ті одразу починали скиглити, мовляв, їм там буде нудно і взагалі вони хочуть до іншої бабусі. Одного разу це почула моя мама. Сказати їй було нічого. Промовчала. Але, напевне, до уваги взяла. Та й зачепило воно її неабияк. Відтоді усе змінилося. В гості вона заходила частіше, до онуків ставилася поблажливіше і, не повірите, сама часом пропонувала взяти їх до себе.
Ось так і розтопилося крижане серце моєї матері.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
А як ставляться ваші бабусі до своїх онуків?
