У свої 35 років я збагнула одне, що твоє щастя залежить лише від тебе та від твоїх зусиль. Поки сам не почнеш щось робити, то життя не зміниться, а ти так і будеш нити та скаржитися.
Я кажу це все, тому що в мене є чудовий приклад моєї знайомої Ірина – мати двох дітей. З чоловіком вона розлучилася два роки назад. Він виявився не найвірнішою особистістю. Ірина знала про його зради, проте нічого не говорила і не робила. Згодом він вирішив піти сам. А вона була настільки гордою, що навіть від аліментів відмовилася. Сказала, що сама якось впорається. От вони так “якось” і живуть.
Весь Ірин дохід – це 2 тисячі гривень, допомога від держави і мамині гроші. До речі, до неї повертатися вона не хоче. Каже, що зі всім сама впорається. Горда. А в її мами, між іншим, велика двокімнатна квартира. Вона могла б з дітьми сидіти, а Іра б на роботу влаштувалася, але ж ні.
Навіть зараз Ірина не хоче працювати. Каже, що діти часто хворіють та й тоді забирати їх з дитячого садка не зможе. А найгірше – роботи нормальної нема. Не забуваємо, що в неї і освіти вищої нема, а мити підлогу чи посуд їй гордість не дозволяє. Так і живе…
Я не хочу її засуджувати, але якби було велике бажання, то вона могла б вже давно все виправити. Тепер хай не ниє, що в неї нічого не виходить і грошей не вистачає. Часто ми самі винні у всіх своїх бідах…
Як ви вважаєте, чи є вихід з цієї ситуації?
