Нещодавно мені виповнилося 63 роки. Ми з чоловіком розлучилися ще 20 років тому, коли нашому молодшому синові було всього лише 4 роки.
Загалом у нас троє спільних дітей. Після перших двох я більше не хотіла народжувати, адже турбот і так вистачало. Проте чоловік все ж вмовив мене. Він переконав, що ми разом зможемо впоратися зі всіма труднощами. І що ви думаєте? Пройшло три роки і він залишив мене заради коханки. Чоловік пішов до жінки, яка була значно молодшою, ніж я і абсолютно вільною. Натомість я залишилася одна з трьома синами. Окрім виховання дітей на мене звалилися й всі інші проблеми, пов’язані зі хворобами, школою, роботою та оплатою рахунків. Батько виплачував аліменти, але тих грошей завжди було мало, щоб забезпечити гідне життя хлопцям.
У мене не було можливості здатися, тому я всіма силами намагалася зводити кінці з кінцями. Зрештою мені вийшло виростити дітей. Сини подорослішали і кожен пішов своїм шляхом. Один переїхав працювати закордон, другий – оселився в іншому місті, а третій – їздить по країні і знімає сюжети для телебачення. Тож на старості літ я залишилася самотньою. На пенсії жодних розваг немає, тому я почала продавати на ринку, щоб урізноманітнити свої будні і хоча б комунікувати з покупцями.
Подруги мого віку також підробляють. На вихідних вони їздять до своїх онуків і няньчаться з ними. Я ж своїх відвідати не можу. По-перше, вони живуть доволі далеко, а по-друге, повертатися до памперсів мені б не хотілося.
Взагалі з дітьми у мене пов’язані не надто приємні спогади. У голові виникають думки про безсонні ночі, тривогу, різні болячки та шкільні проблеми. Мені здається, що з одною дитиною ще можна впоратися без зайвої напруги, а от з трьома… Я впевнена, що моє життя склалося б по-іншому, якби я не народжувала тричі. Можливо, навіть чоловік не покинув би мене.
У мене не було б стільки турбот і з’явився б час на себе. Натомість зараз я стара й самотня. Так і не встигла нічого побачити, окрім пелюшок. Тепер, на жаль, час неможливо повернути назад. Я упустила усі свої можливості. Можливо, справа навіть не в дітях, а в мені? Я ж сама обрала собі такий шлях…
А що ви думаєте з цього приводу?
