Ми всі чекали, коли в нашому офісі нарешті з’явиться нова співробітниця: племінниця шефа хотіла перевестись до нас зі старої роботи. Чоловічий колектив, як підмінили. Кожен складав власний план, як завоювати серце жінки, щоб бути ближчим до шефа, а значить – і до хорошої, високої посади. Іра все ж влаштувалась до нас, і почалось: хлопці з усіх сил намагались привернути до себе її увагу. Може, вона б і звільнилась через таку надмірну зацікавленість в її особі, та раптом кількість бажаючих мати її за дружину різко зменшилась. Виявилось, вона має дев’ятирічного сина.
Чесно кажучи, жінка мені сподобалась із першого дня. І її дитина ніяк не впливала на мої почуття. Одного дня я все ж наважився запросити її на прогулянку в парк.
Звичайно, я попросив її взяти і сина. Контакт ми знайшли швидко: я любив дітей, та і спільного в нас було дуже багато. Хлопець не відходив від мене ні на крок. Я теж був від нього у захваті. Через місяць таких прогулянок ми зі Світланою стали зустрічатись. А потім вирішили і розписатись, щоб жити разом та мати власну сім’ю. Любив її до нестями, ніяк не міг повірити, що мені так пощастило. Із сином стосунки теж були чудовими. Його рідний батько приїздив досить часто. Та одного дня все пішло шкереберть.
Виявилось, я – смертельно хворий. Допомогти моєму становищу могли лише в Ізраїлі, тож ми почали збирати гроші. Допомагав і дядько дружини, і ми всі заощадження вклали в цю справу. Та цього все одно було не досить. Коли надії вже не було, син приніс сумку із купою пачок доларів. Ми ніяк не могли допитатись, як він так багато заробив, а головне – де. Згодом він розповів, що збирав гроші на моє лікування в соціальних мережах. Словами не передати, що я тоді відчував. Не зміг стримати сліз. Андрійко завжди був для мене як рідний, а тут виявилось, що він теж готовий боротись за моє життя. Попереду мене чекає довге лікування, а нашу сім’ю – багато нових випробувань. Але я точно знаю: ми впораємося. І впораємося разом.
Діти – це велике щастя! Чи вірите Ви в це?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
