Я народився у забезпеченій сім’ї. У мене не було ні братів, ні сестер, тому батьківська увага була направлена виключно на мене. Саме тому моє дитинство було схожим на казку. Я мав все, чого душа бажала. Проте фінансовим становищем моїх батьків користувалися й усі родичі, які постійно просили у них гроші. Звичайно, відмовити їм було важко, тому доводилося терпіти різноманітні труднощі.
Неочікувано в 14 років я залишився сиротою. Мама з татом загинули в ДТП. Мене відправили у дитячий будинок, адже ніхто з родичів не хотів брати на себе додатковий тягар. Все ж я до останнього сподівався, що хтось захоче проявити милосердя до мене й повагу до покійних батьків, але все даремно.
У притулку я почувався нікому непотрібним і самотнім. Для мене було важки завданням прийняти нові обставини навколо. Проте доля усміхнулася мені і наша сусідка забрала мене до себе. Вони з моєю мамою були подругами. Колись давно вона виручила її, тому зараз жінка хотіла віддячити їй. Однак на виготовлення й оформлення всіх документів пішло багато часу, бо я був абсолютно чужим для сусідки.
Нова сім’я не була такою заможною, як мої мама з татом. Їм було важко оплачувати мій дорогий приватний ліцей, але вони робили для цього все можливе. Хоча я неодноразово казав, що не проти ходити у звичайну школу. Все ж нові батьки наполягали. Вони купували мені все необхідне з власної ініціативи, бо я соромився попросити у них щось. Мені здавалося, що ці люди і так роблять для мене занадто багато. Натомість я допомагав своїй зведеній сестрі з навчанням, забирав її зі школи і виконував багато обов’язків по дому.
Зараз мені виповнилося 23 роки. У мене відмінна освіта і власний бізнес, який приносить чималий прибуток. Усім цим я завдячую прийомним батькам, яким на знак вдячності подарував новенький автомобіль та дачу. І моя вдячність та допомога будуть вічними, бо ніщо не зможе компенсувати те, що вони мені дали: любов, родинне тепло і турботу.
Я перебрався у квартиру навпроти, де колись провів своє дитинство. Так дивно усвідомлювати, що раніше чужі люди стали мені найближчими і найріднішими. Кровні родичі не згадували про моє існування, поки не довідалися, що я почав добре заробляти. Лише тоді вони почали напрошуватися в гості і просити про фінансову допомогу. Однак я не готовий робити для них добро, бо свого часу вони покинули мене напризволяще.
У моєму серці велика повага і любов до прийомних батьків, яких я ціную понад усе на світі. Я давно пообіцяв собі, що зроблю все можливе, щоб вони пишалися мною і ніколи не шкодували про свій вчинок.
А на чиєму ви боці в цій ситуації?
