Мені 67 років. Я маю квартиру, машину, діти вже давно виросли та живуть за кордоном. І нещодавно я вигнала чоловіка!

Я пожила у статусі дружини не довго. Після весілля чоловік не хотів заробляти нам на прожиття. Однак, не був проти хильнути чарку-дві. А коли я народила другу дитину, тоді взагалі перестав мені допомагати у господарстві та вихованні, надаючи перевагу посиденькам з друзями-алкоголіками. Тоді я вирішила розлучитися, щоб не терпіти це пекло. 

Я забрала у чоловіка дітей, спакувала всі необхідні речі та переїхала до своїх батьків. Вони прийняли мене тепло та радісно, постійно допомагали та підтримували. Жодного разу мама чи тато не картали мене за помилку юності, хоча колись були проти весілля, адже Олексій – не моя доля та що ми зовсім різні. 

Завдяки батьківській допомозі я змогла знайти високооплачувану та хорошу роботу, хороший дитсадок та школу для діточок. Однак мої рідні померли, тому далі я самостійно продовжила випробування долі. Згодом я купила нову квартиру, машину та починала відкладати гроші на навчання старшого сина, адже скоро закінчить школу та планує вступати у престижний університет.

На другому курсі син виграв грант на обмін навчанням закордоном. Йому там настільки сподобалося, що вирішив залишитися там жити та переїхав. Згодом, молодша донька також поступила закордон та знайшла чудову роботу. Зараз мій син вже одружився, має свою родину та коли випадає нагода – привозить мені онуку, а донька скоро завершить навчання з червоним дипломом.

Я не думала, що у такому віці зможу знайти кохання. Хоча, коли діти ще були малими, у мене було вдосталь залицяльників. Та я не хотіла жодних стосунків, адже у голові була тільки робота й дім. За той період я звикла до такого темпу життя. 

Моя подруга запросила до себе, відсвяткувати день народження у колі її друзів. Там я познайомилася з Олександром. Спершу мене налякала різниця у віці – він молодший на 10 років. Однак, його ввічливі манери, спортивна статура та приваблива зовнішність підкорили мене. Спершу ми просто зустрічалися, та хлопець був наполегливим, тому скоро ми почали жити разом у мене. 

На жаль, через декілька місяців спільного життя я зняла рожеві окуляри та зрозуміла, що знову дуже помилилася. Сашко не любив чистоту та порядок, постійно розкидував свої речі, навіть зі столу не прибирав – це ж, на його думку, не чоловіча справа! Про такі речі, як миття посуду чи прасування речей хлопець й слухати не хотів, а пилотягом, здається, навіть не вмів користуватися. 

З кожним днем наші стосунки ставали гіршими. Він вирішив, що раз квартира моя – то і за комунальні послуги повинна я платити, хоча ми живемо разом! Останньою краплею був диван. Коли я попросила його дати грошей на нове ліжко, адже наше вже старе та і спати не зручно, то Саша просто…. покрутив пальцем біля скроні та сказав, що не буде купувати за свої кошти речі у чужу квартиру. 

Тоді моє терпіння дало велику тріщину. Я одразу вигнала цього ледацюгу та скнару з дому. Нехай краще я доживу своє життя самотньою, але не буду страждати через вибрики чергового “чоловіка”! 

На вашу думку, чи всі чоловіки є такими, як Олександр? Чи перекликаються ваші життєві принципи з принципами героїні нашої історії? 

 

 

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector