Ось вже майже 20 років я у статусі дружини. Однак, я досі не знайшла спільної мови зі свекрухою. Як я тільки не намагалася завоювати її прихильність, налагодити зв’язок – марно. Вона постійно ставилася до мене з холодом та презирством. Я не знаю, що мені зробити таке, щоб нарешті ця невидима стіна між нами впала.
Здається, що я їй не сподобалася з першої зустрічі. Я ніколи не відчувала теплоти з її сторони. Вона навіть не змогла приїхати на весілля свого єдиного сина, адже не змога залишити своє господарство.
Після одруження ми часто навідували жінку та допомагали їй на городі. Адже господарство не мале. Та вона й надалі була не задоволена моєю роботою, постійно робила зауваження та немов намагалася принизити, що я погана господиня. Наступні рази чоловік їздив сам до неї в гості. Однак, завжди повертався додому з повними сумками пакунків, адже його мама не була скупою та віддавала все, що на городі зібрала чи сама зготувала.
Ось таким було моє життя впродовж декількох років. Я змирилася з такими стосунками зі свекрухою, тому намагалася далі жити спокійно та не звертати на це уваги.
Через два роки у нас народилася донечка. Ми хотіли влаштувати урочисте святкування та запросили всіх близьких на хрестини. Ну і свекруху у тому числі. Але й цього разу вона не змогла приїхати, бо знову не було на кого залишити свою господарку.
Якось ми вирішили самі приїхати в гості у село до неї, але її відповідь образила та засмутила – вона не хоче, щоб ми привозили онуку в село. Хоча вона її жодного разу не бачила, а минуло вже майже три роки! Та все-таки компенсувала свою відсутність великою сумкою продуктів та грошима на подарунок для донечки. Я вирішила, що не буду нав’язуватися, раз город дорожчий за родину.
Однієї ночі нас з чоловіком розбудив телефонний дзвінок. Хто ж телефонує у такий пізній час? Виявилося, що то був лікар. Свекрусі стало дуже погано, тому нас попросили якнайшвидше приїхати в село.
Ми без жодних сумнівів застрибнули у машину та чимдуж їхали до мами. Коли ж я зайшла до неї у кімнату, то жінка попросила всіх вийти….Окрім мене. Слабким голосом вона попросила сісти на край ліжка та послухати уважно одну історію
Виявилося, що мати чоловіка колись, ще за часів своєї молодості, вийшла заміж наперекір волі своєї матері, бабусі мого чоловіка. Вона настільки розлютилася, що прокляла весь рід доньки. Тому зараз свекруха так трималася осторонь нашої родини – боялася, що “передасть” нам цей гріх і ми будемо нещасні. Ці слова глибоко засіли у мене в голові.
– Насправді ти мені одразу сподобалася і я все життя вважала тебе рідною донькою. Я завжди молилася за вашу родину. Відчуваю, що мені залишилися лічені години. Весь час я молилася та просила у Бога захистити вас від лихої долі, оберігати від мого лиха.
Вранці жінка померла. Ті слова збили мене в пантелику і я довго не могла їх зрозуміти. Здається, що я завжди помилялася у цій ситуації. Жінка мене любила настільки, що пожертвувала собою для нашого з чоловіком та донькою спокою. Вона щодня молилася до Бога з проханням боронити від всього зла. На такий вчинок здатна тільки справжня мати, яка до безтями любить своїх дітей.
А як би ви вчинили у такій ситуації? Трималися осторонь рідних людей чи шукали інший вихід?
