Я та моя сестра в дитинстві любили грати у наші весілля. Уявляли, як одягаємо пишні білі плаття, йдемо на підборах до коханого, одягаємо обручки.
– Я буду виходити за багатого! – завжди повторювала я.
– А я за коханого! – гордо додавала сестра і ми обидві сміялися.
Минуло двадцять років. Ми обоє закінчили університети. Я познайомилась зі своїм чоловіком і досить скоро він зробив мені пропозицію. Я стрибала від щастя, адже він був успішним бізнесменом. Ну і що, що старший на п’ятнадцять років.
Весілля у нас було просто шикарне. У найдорожчому ресторані, на 200 гостей, вишукані страви, дорогі напої, все прикрашене квітами. Я була в білосніжній дизайнерській сукні, блискучих туфлях, а каблучка з 10 діамантами. Одним словом я світилася від щастя. Тим більше, що за все платив коханий.
Після весілля я переїхала у його розкішний особняк з прислугою, там і басейн і сад, і альтанка на подвір’ї. Наче в казку потрапила. І працювати не довелось, адже він повністю мене забезпечував. А потім я завагітніла, народила йому сина. Та з кожним місяцем чоловік все більше пропадав на роботі й за це дарував мені дорогі подарунки.
Десь у цей час і моя сестра планувала весілля. Вона познайомилась із якимось хлопцем, що ріс в інтернаті, до того ж сирота. Працював кухарем у якомусь маленькому закладі біля дороги. Сестра казала, що вони живуть на орендованій квартирі.
У день її весілля я плакала не від радості, а жалю до неї. Особливо, коли побачила її у старій маминій весільній сукні, таких ще туфлях і з трьома ромашками в руках. Але вона була такою ж щасливою, як я на своєму святі.
– Хіба це нормальне життя? Що на них чекає далі? – з жахом думала я, коли молодята обмінялись обручками.
Минуло ще двадцять років. Кохання сестри і її чоловіка тільки примножується. У них все ті ж іскорки в очах, вони такі ж щасливі, як у день їхнього весілля. Народили і вибавили трьох дітей.
А що у мене? Я давно зрозуміла, що чоловіку на мене байдуже! Він тільки те і робить, що їздить у відрядження і віддаровується подарунками. Ну і що, що я кожного року їжджу на курорти, якщо він ніколи не буває поруч? Не пам’ятаю, коли ми останній раз святкували разом Різдво чи Великдень! Яка ж ми тоді сім’я?
Кожен отримав те, чого хотів. Я надто пізно зрозуміла, що насправді потрібно для щастя. Любов за гроші не купити.
А вам траплялись такі історії в житті?
