Я була дуже здивована, коли дізналася про те, що мій чоловік після розлучення батьків залишився жити не з матір’ю, а з батьком. У них була своя квартира, яку Василь Михайлович придбав за власні кошти. Моя свекруха увесь цей час жила, як наймичка, у якоїсь давньої знайомої.
Після смерті батька Дмитро запропонував матері переїхати до нього, аби їм обом не було так самотньо. Довго жінка не думала – одразу ж погодилася на таку вигідну пропозицію.
Безтурботно і спокійно жила б собі, якби у житті її сина не з’явилася я. Вона й досі не втомлюється повторювати, що я вкрала її щастя.
Я з цим взагалі незгодна. Коли після весілля я переїхала жити до Дмитра, то пообіцяла собі, що не втручатимуся у його стосунки з матір’ю. Я ще не знала, що вона за людина, тож ставилася до неї з усією повагою і чуйністю.
Мовчала навіть тоді, коли дізналася, що Ірина Петрівна навіть не збирається скидатися на квартиру, хоча досі працює і вже має пенсію.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
За кілька місяців я завагітніла, тож ми з Дмитром нарешті замислилися над тим, що варто подбати про власну домівку. Коли малюк народиться, то нам точно стане тісно у його двокімнатній квартирці.
Мені навіть до голови не прийшло вигнати свекруху з дому, моє сумління просто не могло дозволити мені так вчинити з людиною похилого віку. Я запропонувала інший варіант: вкласти кошти, які для мене заощаджували батьки, в іпотеку.
Звісно, довелося б економити, аби якнайшвидше сплатити усі внески, зате б у нас з’явилося рідне сімейне гніздечко.
Дмитро був у захваті від такої ідеї. Навіть подякував мені за те, що я встигаю дбати не лише про нашу сім’ю, але й про його матір.
Так ми й зробили. Усе залишили свекрусі, навіть кухонну техніку, якою жінка не вміла користуватися. Мало що, раптом знадобиться.
Шкода тільки, що Ірина Петрівна наш благородний вчинок розцінила як спробу втечі з її лагідних і люблячих рук. Хоча, я прекрасно розуміла, що справа тут зовсім в іншому. Тепер свекрусі довелося б утримувати двокімнатну квартиру самотужки, без нашої з Дмитром допомоги.
От вона й розсердилася, вимагала, щоб син продовжував виділяти кошти на оплату комунальних послуг. Тоді я наважилася на відчайдушний крок. Поговорила з Іриною Петрівною і заявила: якщо вона і надалі змушуватиме Дмитра віддавати їй велику частину своєї зарплати, то ми продамо її квартиру, купимо їй однокімнатну, а решту грошей – вкладемо в іпотеку.
Після цієї розмови свекруха не посміла жодного разу й натякнути про оплату квартири.
Я раділа своїй маленькій перемозі і глибоко в душі вірила, що після народження донечки все зміниться. Як же я помилялася!
Ірина Петрівна прекрасно розуміла, що тепер увесь свій час її син присвячуватиме своїм найближчим, тобто дружині й доньці, тому й почала втілювати в життя свій план маніпуляцій. То вона погано себе почуває, то продукти у неї закінчилися, то вона голодна, то їй шафу терміново потрібно посунути в інший куток квартири – одним словом, суцільне жахіття і знущання.
Бідолашний Дмитро отримував від матері сотню дзвінків на день, але нічого не міг із цим зробити. Та й не хвилюватися про найріднішу він просто не міг. Тому й запропонував їй розміняти велике житло на однокімнатну квартиру з нами по сусідству. Так йому не доводилося б мчати через усе місто, сподіваючись, що мати підняла фальшиву тривогу.
Ніхто й не сумнівався, що такий варіант мою свекруху не влаштовував: надто вона вже горда, щоб залишити свою простору і розкішну квартиру, яка дісталася їй тільки тому, що Дмитро дуже добра і щедра людина.
Я думала, що гірше вже й бути не може, але ти таки могло!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ірина Петрівна вирішила підшукати для себе якийсь підробіток, і їй це вдалося. Тільки я цьому рада не була.
Ми з донечкою поверталися з садочку, коли я побачила, що в нашому під’їзді з’явилася нова консьєржка. Здогадайтеся, хто? Звісно, моя свекруха!
Тепер мій чоловік знав про мене все та навіть більше. Вона розповідала синові усі деталі мого життя під час його відсутності вдома: коли пішла, коли повернулася, з ким спілкуюся, з ким вітаюся.
У мене почало складатися враження, що свекруха вирішила приміряти на себе роль приватного детектива, якого просто забули найняти для виконання дуже важливої секретної місії.
Нещодавно утнула таке, що аж соромно за неї стало. На мій День народження поспішила зустріти усіх моїх гостей при вході і повідомити, що я серйозно хвора, і мені залишилися лічені місяці.
За її словами, це був просто невдалий жарт. Шкода тільки, що він зіпсував мені все свято, бо декілька годин я витратила на те, що запевнити усіх друзів у тому, що зі мною все гаразд, на відміну від моєї свекрухи.
Я пробувала звернутися до адміністрації і просила про те, щоб Ірину Петрівну звільнили, але мені відмовили, бо свої обов’язки вона виконувала, на диво, добре. Дуже вже хотіла затриматися на такому вигідному робочому місці.
Тепер вона ще й вмовила Дмитра, аби він дозволив їй залишатися у нас після нічної зміни. Моє серце розривається щоразу, коли вона в своїй брудній уніформі лягає на чистеньке і охайне ліжко у нашій з чоловіком спальні.
Врешті-решт, набридло терпіти знущання свекрухи, тож я поставила Дмитра перед вибором: або жити в будинку, в якому працює Ірина Петрівна, ми більше не будемо, або ж вона має звільнитися. Більше того, тепер я вимагатиму, аби вона переїхала з двокімнатної квартири в однокімнатну. Нема чого їй розкошувати в той час, коли ми з усіх сил намагаємося заощадити гроші для виплати іпотеки.
Чоловік мене не засуджує, навпаки намагається підтримати, але для нього нестерпна жінка не чужа людина. Вона ж його матір, як не крути.
Та скільки ще часу я повинна жертвувати своїм щастям і спокоєм заради благополуччя особи, яка навіть не цінує нашої з Дмитром допомоги? Продовжувати дбати і піклуватися про людину, яка тільки й робить, що маніпулює іншими – просто безглуздо.
Я кохаю Дмитра, але якщо він встане на бік матері – подам на розлучення. Несила вже усе це терпіти. Пора боротися за власне місце під сонцем.
Чи підтримуєте ви головну героїню історії?
Як, на вашу думку, можна вирішити цей конфлікт?
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Думали, світу більше немає чим вас здивувати? Ось 27 фотографій, які доведуть протилежне
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
Тест для уважної нареченої: віднайди багатого нареченого
3 важливі стадії розвитку сина! Це має знати кожна мама
Як чужі люди виявилися відданішими і поряднішими від рідних дітей
Ніжний торт “Пташине молоко” без випікання і желатину – покроковий рецепт
Близько 5 років тому вона була заміжня і переживала, що дітей немає до сих пір, а час невблаганно минає. Іра захотіла завагітніти
Спосіб, який допоможе розваритися гороху за 10 хвилин без попереднього замочування
Будиночок гнилий, дах провалився, і паркан ледь тримається – комусь же він знадобився, купили все-таки. – Напевно, недорого купили
Виберіть одне з зображень лотоса, і отримаєте пораду, яку ви зараз потребуєте
В один прекрасний момент про нього згадує його біологічна мати. Вона прийшла вимагати, щоб він її утримував
Дівчинка сиділа на задньому сидінні, а тато з сусідкою її навіть не помітили і пішли прогулятися
– Чудовий хлопчик, Надійка, – говорила бабуся після втечі шанувальника, – але, на жаль – не нашого кола
Я став дорослим чоловіком, але ця історія дуже гріє мені душу. Людська доброта безмежна. Потрібно тільки вміти її проявляти і не соромитися діставати з куточків своєї душі
