Моя онучка народила дитину в 17 років. Вона саме закінчила 9-тий клас. Згодом вступила в коледж, а зараз навчається в університеті.
Онучка з моєю дочкою живуть в селі, а я мешкаю в місті. У їхній місцевості немає дитячого садочка, то вони вирішили, що малечі буде краще поруч зі мною.
От і привезли вони Женю до мене. Трирічний хлопчик дуже активний та допитливий. Він всюди бігає і досліджує невідомі для нього речі.
Мені важко за ним вслідкувати. Я говорила про це онучці з дочкою. Просила, щоб забрали правнука до себе, але вони тільки переконують, що він – чемна дитина. Кажуть, що з Женею немає жодних клопотів. Лише зранку треба відвести в садочок, а ввечері забрати.
Я розумію їхнє становище, адже внучка навчається, а її матір працює, щоб якось заплатити за навчання і забезпечити сім’ю.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Окрім мене, більше немає кому бачити Женю. До вечора він в дитячому садочку, а потім – на мені. Однак вже через декілька днів я зрозуміла, що у мене не вистачає сили доглядати за правнуком.
Хлопчик дуже погано спить. Він не лягає раніше опівночі. До того часу він ганяє по хаті на іграшковій машинці. Це все супроводжується криками і тупотом. Зранку він прокидається повен енергії і все повторюється по колу.
Він не дає спати ні мені, ні сусідам. Вони жаліються, що у нас у квартирі дуже шумно. Мені довелося збрехати доньці й сказати, що я маю поїхати на декілька днів з міста, щоб вона забрала правнука до себе. Внучка відправила Женю до свого батька.
Зараз мене ніхто не турбує, а я насолоджуюся тишею і спокоєм. Звичайно, що я люблю свою дочку, внучку і правнука, але я вже не в тому віці, щоб няньчитися з такою маленькою дитиною.
Чи правильно вчинила жінка в цій ситуації?
