Нашим онукам зараз майже 6 років. І чесно кажучи, я не дуже радий їх бачити. Я втомився від них.
Оксана, наша з дружиною дочка, довго не могла завагітніти. Ми просили у Бога, щоб послав їм немовлятко. Так і сталось. Коли Оксана пішла на УЗД, їй сказала, що у неї двійня. Ми були безмежно раді і всіляко підтримували доньку.
Вона виносила здорових діток. Перший час моя дружина дуже їй допомагала, хоч живемо ми окремо, та вона часто їздила до доньки.
Як онучки трохи підросли, Оксана почала привозити їх до нас на декілька годин. ми були не проти проводити час з ними. Та згодом донька почала цим користуватись. Години перетворились у дні, які були за нами закріплені.
Щовихідних вона привозила дітей до нас додому. Та тепер вже не було тієї радості. Анна та Марія були бешкетницями. Вони зовсім невиховані, роблять шкоду, говорять те, що їм заманеться.
Оксана не навчила дітей слухатись старших, на наші зауваження вони не реагують.
Так було і сьогодні. Оксана привезла малих, одягла їм рюкзачки на плечі, а сама навіть не зайшла до рідного дому.
Історія повторювалась. Знову крики, непослух, істерики.
Дружина поставила онучок в куток. Ми вирішили використовувати інші методи виховання, якщо слова безсилі.
Оксана про це дізналась, на наступний день телефонує нам і виставляє претензії.
Потім стало ще гірше. Я помітив, що у домі почали зникати гроші, невеликі суми: то 100 гривень, то 50. Звичайно, це Анна з Марією, більше було нікому це зробити. Але переходило усі межі.
Сказав доньці, аби вона сама виховувала дітей. Нічого нам настанови давати. Я онуків бачити у своєму домі не хочу. Вони скоро нам роги почнуть показувати, а ми маємо сидіти і мовчати. Так діла не буде!
Ми з дружиною на старості хочемо тиші та спокою, а не бігати за двома дітьми по всіх усюдах.
Чи підтримуєте ви чоловіка? Правильне рішення він прийняв?
