Скільки разів зарікалася собі, що не буду засиджуватися на роботі допізна. Але вічно просиджу день без діла, проп’ю чаї з колегами, що потім, коли всі поспішають додому, я сиджу і доробляю те, що не встигла.
Минулої п’ятниці все було так само. До того ж увечері я ще збиралася з подругою піти посидіти в барі. Тому намагалася швидше все зробити і втекти додому. Звільнилася тільки о шостій годині, закрила офіс і поспішила на автобус.
Але по дорозі прийшла смс і оповістила, що прийшла зарплата, яка була дуже доречна. Все-таки вихідний вечір з подругою планувала провести з розмахом. Поки час до автобуса залишався, я вирішила забігти в банкомат і зняти готівку.
Добре, що банкомат був поруч. Але тільки зайшла, почала знімати, дивлюся – автобус під’їхав. Я гроші схопила і вибігла, але маршрутка, через відсутність пасажирів, вже промайнула перед моїм носом.
Наступна очікувалася нескоро, тому я вирішила, що пройдуся пішки. Шлях до будинку хвилин сорок всього займає, до того ж погодка була непогана: мінус п’ять, легкий сніжок. Тільки зібралася йти, як чую, що мені хтось в спину кричить:
– Дівчино, зачекайте!
Мені стало страшно. Явно якийсь ненормальний вирішив причепитися або познайомитися.
– Немає часу, – не повертаючись, відповіла я.
На зупинці пусто, як на зло, ліхтарі тьмяні, я крок додала, думаю, може, відвалить. Мужик позаду і не думав відставати, це я зрозуміла за його гучними кроками за спиною. Душа в п’яти втікала, як уявила, що зі мною може трапитися, ледь не посивіла.
Думаю, якщо буду ховатись з поля зору, він і відстане. Почала вже не йти, а бігти.
– Стояти! – раптом пролунало мені в спину, і я рвонула бігти ще швидше.
Мчала, як навіжена, мужик за мною – теж, та ще й криком мене підганяв незадоволеним. Думаю, в підворіття зажене, і все – я пропала. На ходу почала номер поліції набирати, кричати, що допомога потрібна. Машина чергова була, мабуть, десь поруч, тому що хвилини через дві вже їхала мені назустріч. А мужик, ніби не зрозумів, що по його душу, чухав все одно за мною.
– Він! – закричала я, підбігши до поліцейських.
Ті кинулися до мужика, руки скрутили, він почав кричати:
– Так за що?!
– Дівчину навіщо переслідував?
– Хто? Я?
– Ти! Хто ж ще! – втрутилася я, підійшовши ближче. До речі, хлопець виявився молодий, нічого такий, симпатичний.
– Та нікого я не переслідував! Я просив її зупинитися, а вона як рвонула, ну я за нею теж! – виправдовувався мій переслідувач.
– Ну ось, я тікала! – закивала я.
– Так я карту віддати хотів, ви з банкомату вилетіли і забули, поспішали, мабуть, – зітхнув хлопець. – А ви поліцію на мене … ех, так і допомагай, – додав він і простягнув мені банківську карту.
Ось тут мені стало соромно, поліцейські почали усміхатися, сіли у свою машину і поїхали, залишивши мене в незручній ситуації. Мені стало дуже соромно, що я, надивившись фільмів, влаштувала такий цирк.
Довелося вибачатися, Саша, як мені представився хлопець, провів мене до будинку. З подругою я в той вечір нікуди не пішла, Саша запросив мене на … снігову гірку.
P. S: Зустрічаємося)))
У вас були схожі ситуації в житті?
