Після весілля я з Петром довго відкладала гроші на власне родинне гніздечко. Тоді ми жили у невеликій однокімнатній квартирі, яка дісталася мені у спадок від бабусі. Старенькі меблі, ржава сантехніка та скрипуча підлога, ще й на околиці міста. Ми ледь удвох тіснилися там, а про дітей я взагалі мовчу, тому й вирішили збирати гроші на більшу квартиру, адже мріяли про велику родину.
Мої батьки старенькі та вже давно на пенсії. Самі ледь кінці з кінцями зводять, тому я навіть не запитувала їх про допомогу – вони б нічим не зарадили. А свекруха ще досі працювала на роботі та мала чималу зарплату, однак постійно турбувалася про свою молодшу доньку та про нас навіть не згадувала.
Два роки ми економили на всьому – купували дешеві макарони та порошок для прання, не робили ремонт у квартирі, а про відпочинок я взагалі мовчу. Тоді як Олена – сестра чоловіка, їхала закордон з матір’ю на шопінг та привозили нам хіба магнітики. Тоді було нелегко, але нарешті ми назбирали суму для першого внеску. Звісно, що про це дізналася свекруха.
– Привіт, Аню. Знаєш, тут така справа делікатна. Нещодавно Оленці хлопець пропозицію зробив. От молодята вже й до весілля готуються. Але трішки з бюджетом напружено. Не могли б позичити декілька тисяч доларів нам у борг? А ми після свята вам усе віддамо!
– Доброго дня. Не знаю, адже ми на квартиру так довго збирали й завтра вже маємо йти у банк, щоб договір оформляти…
– Та почекаєте ви з тою квартирою! Ще буде час та гроші, вам і в однокімнатній добре, а весілля буває раз у житті!
Не могла терпіти такого нахабства. Отож виходить, що вони собі двічі у рік їздити закордон та нам навіть не пропонували допомогти, але як тільки дізналися, що є гроші – одразу зателефонували. Якщо були кошти на відпочинок, то знайдуть й на весілля, а я не збираюся так жертвувати заради чужої забаганки. Можна просто розписатися, якщо вже фінанси не дозволять. Та й взагалі, сестра постійно хвалиться, що її наречений працює у великій будівельній компанії та має велику зарплату.
Наступного дня я збиралася у банк та вирішила перерахувати гроші. Однак, зникло майже 10 тисяч доларів. Невже нас обікрали? Телефоную до чоловіка, адже у мене вже паніка почалася. А Петро спокійно відповідає, що сьогодні зранку перед тим, як поїхати на роботу, зайшов до матері та позичив наші гроші. Навіть не порадився зі мною!
– Аліна взагалі моя молодша сестра та я повинен про неї подбати. Вона хоче гарне та пише весілля, це ж її мрія! Обіцяла, що потім віддасть все до копійки. У нас поки є де жити! – та кинув слухавку.
Тоді я зібрала всі його речі та спакувала у валізу. Я його дружина і ці гроші ми майже 2 роки збирали гроші на омріяну квартиру, навіть район обрали, щоб на роботу довго не їхати! А зараз ось так просто, навіть не попередив, забрав більшу частину суми? Знаю, що його мама має хорошу зарплату та й наречений працює заступником головного директора. Я – звичайний бухгалтер, а мій Петро працює вантажником. Ми тоді дуже посварилися та я декілька днів гірко плакала.
Ми не спілкувалися майже 3 місяці. А нещодавно приїхав з великим букетом квітів та слізно просив вибачення. Але я його навіть на поріг не пустила. Спільні друзі раніше розповіли, що насправді сестра була вагітна – тому такий був поспіх з весіллям. Наречений виявився не готовим до подружнього життя та батьківських обов’язків, тому вигнав дівчину геть, то ж Олена повернулася до матері. Знаю, що їм втрьох у двокімнатній квартирі було важко жити. Тому Петро був змушений переїхати назад до мене.Та не вийшло!
Я не тримаю на нього зла. Досі кохаю та хочу бути поруч з ним, але не можу забути той випадок. З одного боку й далі жити разом, щоб все було, як раніше. Але дивлюся на Петра й перед очима картина – як він без мого відома віддає гроші матері й сестрі. Вони що, такі бідні жінки? Вирішила, що поки він не поверне 10 тисяч доларів – навіть бачити й говорити не буду!
На вашу думку, дівчина дарма хвилюється у такій ситуації? Можливо, варто дати чоловікові другий шанс?
