Бабусі та дідусі зазвичай з радістю проводять час разом зі своїми онуками. Ми з дружиною також вважаємо, що діти – це найдорожчий скарб у нашому житті.
Наша дочка стала мамою, коли нам виповнилося 45 років. Здавалося, що розпочалася друга молодість.
У дружини прокинулися материнські інстинкти, тому вона буквально не відпускала онучку з рук. Ми переконували дочку в тому, що вона у будь-який момент може звертатися до нас по допомогу. Тому не дивно, що на вихідних і у святкові дні дівчинка була у нас в домі.
Згодом на світ з’явилася друга онучка, яка також багато часу проводила разом з нами.
У той час я продовжував ходити на роботу. Працював у гарячому цеху. зарплата була хорошим бонусом до пенсії.
Та після того, як дочка народила третю дитину, мені довелося звільнитися.
Дружина ще досі підпрацьовувала декілька годин в день.
Нарешті у нас з’явилися онуки, а не лише онучки: два хлопчики-близнюки. Я радів, що наш рід продовжиться.
Старша дівчинка вже займалася своїми справами у вільний час, а оті всі решта гуртом приїжджали до нас.
Та потрібно зізнатися, що ми з дружиною виснажені.
Дочка настільки звикла користуватися нашими послугами, що ми буквально перетворилися на дитячий садочок. І ці візити ставали дедалі частішими. Онуків приводили без попередження у будь-який день тижня. Забирали їх також коли заманеться. Через це ми не можемо будувати жодних планів і навіть до лікаря потрапити важко. А про гостей чи прогулянки я взагалі мовчу.
Зрештою, терпець увірвався. У черговий раз, коли дочка привела онуків ми просто не відчинили двері. Вдали, що нас немає вдома. Адже дочка дітвору залишить на нас, а сама побіжить кудись на побачення.
Ми все ретельно продумали і заздалегідь вимкнули звук на мобільних.
Ні на дзвінки, ні на стукіт реакцій з нашого боку не було.
Ввечері того ж дня дружина передзвонила до дочки, мовляв, прикро, що так сталося, але попереджати потрібно було…
Ми маємо надію, що вона зрозуміла урок.
А що ви думаєте про ситуацію, яка склалася?
