Я був щасливим, коли зустрів Інну – гарну дівчину, з небагатої сім’ї, яка проживала за містом. Я щиро закохався в неї, а от моя мама була не рада через наші стосунки. Вона не втомлювалась нагадувати мені, що я варта кращої, ніж простачки з якогось хутора. Колеги з маминої роботи нав’язали їй думку про те, що Інна хоче відібрати в нас квартиру. Тому моя мама вирішила розлучити нас і серйозно взялася за цю справу. Але, після того, що сталася вона тепер жаліє про це.
Кожна мама бажає своїй дитині всього найкращого. Але інколи в погоні за щастям своєму чаду, мама перегинає палицю, і її прагнення допомогти перетворюється в біду. На жаль, таких історій безліч і це одна з них.
Коли я вперше зустрів Інну, то міг втриматися від захвату. Дівчина зразу впала мені в серце. Мені тоді було 22 роки, нас познайомили спільні друзі. Я зразу зрозумів, що Інна – це кохання всього мого життя, тому вирішив зразу ж познайомити її зі своєю мамою. Але мамі дівчина не сподобалась. Вона не могла приховати своє розчарування. Чому вона очікувала, що її невістка обов’язково має бути багатою супермоделлю.
Але моя Інна була простою дівчиною з небагатої, але працьовитої сім’ї. Але я справді був закоханим та щасливим. Жаль, що мама не розділила мого захвату. Їй наче розум відняло. Спершу вона постійно говорила мені про те, що я гідний кращої дівчини, ніж та селючка з хутора. А, коли розповіла своїм колегам по роботі про своє «горе», то ті нав’язали їй думку, що бідна селючка цілиться на нашу квартиру.
Тоді мама вирішила розучити нас і серйозно прийнялася до роботи. Вона дізналася де працює Інна, щоб влаштувати їй там «виставу». Мама при всіх називала мою кохану аферисткою та обзивала її. Коли цього виявилося мало, мама вирішила поїхати до батьків Інни. Там її бруд і образи чуло все село. Вона принижувала Інну та її батьків при всіх.
Після цього я довго не міг зв’язатися з Інною. Я був збентеженим, бо нещодавно ми планували весілля, а тепер я не можу додзвонитися до неї. Коли вона все ж відповіла мені та розповіла що сталося, я зрозумів, що нашим планам не дано збутися. Інна й сама попросила більше ніколи не дзвонити їй і не пробувати шукати. Я відчував, наче життя обірвалося в один момент. Зате мама була задоволена, її дорогоцінна квартира в безпеці.
Пройшло десять років, а я досі не можу пробачити своїй мамі. Ми так і не знайшли спільної мови, тому після виходу на пенсію вона переїхала до сестри. А може, це через те, що думала, що одиноке життя дасть мені шанс зустріти кохання і створити сім’ю. Жінок в моєму житті було багато, але Інну ніхто не зміг мені замінити.
Рідко, коли мама приїжджає до мене, як бачу як вона шкодує, коли заходить в дім, де немає дитячого сміху. Одного разу вона навіть зізналася, що вважає той свій вчинок найбільшим гріхом у житті. Мама картає себе, що повелась на дурощі колег. Бо в їхньому домі повно дітей, і від них не відвертаються власні діти. А вона таки не стала ні свекрухою, ні бабусею.
Не знаю, чи зміниться щось в моєму житті. Хочеться, щоб було, як у всіх, але з кожним днем надії все менше. Мені би повернути той час і Інну… Але це зробити неможливо. Я часто думаю, що змушує наших батьків так «піклуватися» про нас і псувати долю своїх дітей.
Я продовжую вірити, що пізнаю радість сімейного життя. Але чим дальше, тим важче мені підтримувати цю віру в собі. А увесь цей час думаю, чому моя мама так вчинила, і що взагалі спонукає батьків до такої згубної турботи за своїми дітьми.
Як зрозуміти, коли твоя турбота шкодить дитині?
