Моє серце відчувало, що відпускати чоловіка рано, тож я попросила ще раз відчинити гріб

Я не могла повірити, що кохання всього мого життя, мого чоловіка, більше немає серед живих. Це було дуже боляче прийняти. 

Ми з Дмитром усе життя прожили душа в душу. Дітей у нас, на жаль, не було. Але це не завадило нам бути щасливою сімейною парою. 

Усі сили ми скеровували в спільний бізнес. На старості літ доробилися до розкішного заміського будинку, про який я завжди мріяла. Жили, наче король та королева. У нас навіть хатній персонал з’явився, бо самій доглядати за такими хоромами було дуже складно. 

Я взяла собі помічницю, яку дуже скоро стала мені такою близькою, наче донька. Завжди підтримує, допомагає, на добре слово не скупа. 

Дмитро теж встиг полюбити Інну. 

Жили, наче одна сім’я, доки в наші двері не постукало Горе. 

Помер мій коханий. Я, звісно, розуміла, що ми вже не молоді, і колись це таки мало статися, але легше від таких думок зовсім не ставало. 

На церемонії прощання не відходила від тіла ані на крок. Перед тим моментом, як усе вже мало завершитися, я підійшла до Дмитра востаннє, поцілувала його в чоло, витерла очі від сліз, аж раптом помітила на його руці щось дуже дивне. 

Це була запонка, яку я раніше вже бачила. Несподівано для себе і для всіх я зупинила процесію і наказала працівникам відвезти тіло назад в морг. 

Усі присутні були шоковані, подумали, мабуть, що я геть збожеволіла від горя, але мені було байдуже! Я мала усе з’ясувати. 

Сказала друзям і родичам, що повідомлю, коли відбудуться похорони, викликала таксі і поїхала. 

Помічниця поїхала вслід за мною, але коли вона зайшла до будинку, я вже встигла перевдягтися і вискочила з дому так, аби вона не бачила. 

Поїхала до сусіднього села. Саме там ми з Дмитром купили невеличкий будиночок для Інни. 

Я увірвалася туди, перевернула все дороги-дриґом і таки знайшла те, що шукала. 

Коробочку від запонок на костюмі мого чоловіка. А ще записку, в якій писало, як безсоромна сподівається на мою швидку смерть.

Одразу пригадала собі, як побачила прикраси вперше і спитала дівчину, для кого така краса. Вона тоді спокійно відповіла: 

– Для коханого. 

Ось воно що! Увесь цей час вони просто нахабно мене дурили!

Як так? Я віддала цьому чоловіку усе своє життя, на Інну готова була переписати по смерті сімейний бізнес. 

Яка ж я наївна! Образа розривала мене зсередини, тож я вигадала план помсти. 

Зателефонувала до похоронного бюро і сказала поховати мого чоловіка в найдешевшій труні, яка була схожа на дерев’яну коробку. 

Повідомляти нікому не стала. Тож на кладовищі була лише я, Інна та працівники. 

Вона дивилася на мене і не розуміла, що відбувається. Я витягла з кишені коробку з-під запонок, кинула їй в обличчя і сказала, що подарований будинок більше їй не належить. Я про все подбала заздалегідь. 

Вона винно опустила голову і зникла з-перед моїх очей. 

Я розвернулася, заплатила працівникам кладовища гроші і пішла. 

Мрію забути тепер про людей, яким дарма довіряла усе своє життя. 

Чи сподобалася Вам історія?

Напишіть нам у коментарях на Facebook 

Фото з відкритих джерел

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector